Меню
Головна
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Література arrow До питання про сутність та жанрові особливості українського інтелектуального роману

До питання про сутність та жанрові особливості українського інтелектуального роману


ДО ПИТАННЯ ПРО СУТНІСТЬ ТА ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ІНТЕЛЕКТУЛЬНОГО РОМАНУ

Український інтелектуальний роман як специфічна жанрова форма літературного дискурсу 20-х років XX століття - надзвичайно цікаве явище, для розуміння якого важливе значення має висвітлення його основних поетикальних характеристик. Питаннями, які пов'язані з інтелектуальним романом, зокрема його стилістичними, структурно-композиційними та ідейно-змістовими константами, займаються на сьогодні чимало науковців [5; 13; 14]. Особлива увага дослідників зосереджена на тому, що саме в цьому жанрі найбільш повно і з більшою очевидністю та визначеністю втілився національний варіант філософії екзистенціалізму і відповідно сконцентрувалися його домінантні властивості. Тож чимало дослідників, вдаючись до терміну "інтелектуальний роман", паралельно вживають інші, зокрема "філософський роман" та "екзистенціалістський роман". Не вбачаючи істотної різниці між цими поняттями, переважна більшість літературознавців уважає їх синонімічними, і лише незначна частина визнає їх як відмінні між собою жанрові модифікації. Відтак мета нашої статті - детально дослідити історико-літературний дискурс жанрових особливостей інтелектуального роману, зокрема українського, що ще до сьогодні є дискусійним.

Сам термін "інтелектуальний роман" уперше був уведений у науковий обіг у 1924 р. німецьким письменником Т. Манном, одним із найпомітніших представників західноєвропейської інтелектуальної прози. Його поява пов'язаність язується з історичним зламом 1914-1923 рр., який загострив у свідомості сучасників необхідність переосмислення духовних цінностей доби, що і відбилося в літературній творчості. Прикметно, що в Т. Манна під цю категорію підпадають не лише художні твори, а й твори, про які йдеться суто в історико-філософському контексті - "Путівний щоденник філософа" Р. Кайзерлінга, "Ніцше" Е. Бертрама, "Занепад Європи" О. Шпенглера.

З плином часу термін "інтелектуальний роман", первинно обгрунтованість і уведений у науковий обіг почасти на основі філософської естетики, активно переноситися вченими в літературознавчу площину. Так, теоретичні спроби осмислення сутності інтелектуального роману помітно представлені в ряді розвідок вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Варто зазначити, що, аналізуючи німецький інтелектуальний роман початку ХХ ст. й виокремлюючи його жанрово-стильові особливості, дослідники, як правило, вдаються до паралельного вживання термінів "інтелектуальний роман" і "філософський роман", уважаючи їх синонімічними. Тож вважаємо за доцільне окремо зупинитися на рисах філософського роману з метою уточнення понятійного апарату.

Так, витоки філософського роману, за свідченням таких науковців, як В. Агеносов [1] і Ст. Бікульчюс [3], сягають часів античності. Ще у творах Платона виокремлюється так звана вихідна філософема (діалог, метафора, міф, літературна ремінісценція), що втілює в собі сутність філософської проблеми. Важливу роль у формуванні філософського роману зіграли й художні твори епохи Середньовіччя та Відродження, у яких продовжують розвиватися діалогічність мислення героїв та філософічність їхнього підходу до світу. Проте філософський роман як самостійний жанр виникає лише в епоху Просвітництва у французькій літературі ХУІІІ ст. Серед провідних жанрово-стильових особливостей філософського роману цієї доби дослідники виділяють:

- численні висловлювання, філософські суперечки та роздуми героїв щодо сенсу буття теоретичного характеру;

- так звані "підтримуючі елементи", зокрема афоризми, парадокси, вставні епізоди, суперечки із тої чи іншої проблеми;

- чітко виявлену філософську концепцію як провідну ідею твору.

Прикметно, що кожна наступна літературна епоха створює власну модель

філософського роману, враховуючи й переосмислюючи ті жанрові ознаки, які були притаманні ранній класичній моделі XVIII ст. Згідно з класифікацією Ст. Бікульчюса, вміщеною у розвідці "Поетика філософського роману", на позначення філософського роману ХХ ст. доцільно користуватися терміном "інтелектуальний роман". Свій вибір навчань пояснює тім, що термін "філософський роман" віддзеркалює класичний етап розвитку цієї жанрової модифікації (XVIII-ХІХ ст.), а термін "інтелектуальний роман" утілює в собі ті розумові споглядання, які характерні для філософського роману ХХ ст. [3, 9].

Інший теоретик, Ю. Давидів, говорячи про розвиток інтелектуального роману як особливого різновиду філософського, зазначав, що цей феномен породжений процесом "конвергенції" художнього й філософського способів осягнення реальності [9, 4]. Вирішальний крок у напрямку до жанру інтелектуального роману, згідно з теорією Ю. Давидова, зробив Ф. Ніцше, який глибше за інших філософів відчув і усвідомив трагічну ситуацію світу, яка не в руйнації християнського міфу, що, своєю чергою, призвело до "переоцінки всіх цінностей" і створення нових міфів. Під міфологізацією, яка й спричиняє появу інтелектуального роману, Ю. Давидів мав на увазі створення певних філософських концепцій, зокрема "міф екзистенціалізму" [8, 142].

Про інтелектуальний роман як особливий витвір художньої культури ХХ ст. висловлено чимало цікавих спостережень у розвідках Т. Гуріної [7], Ст. Днєпрова [10], Н. Павлової [19], І. Фрадкіна [20]. Вчені стверджують, що якщо у філософському романі ХУІІІ ст. "теорія" викладалася лаконічно, у формі афоризмів, парадоксів, то в інтелектуальному романі ХХ ст. домінують надто довгі теоретичні висловлювання. За перенасиченими ж конструкціями текстів А. Франса, Т. Манна, Р. Гессе та інших письменників стояти складні асоціації, відкриті й приховані цитати, алюзії, ремінісценції, символічний план. Виклад теорії перестає бути однолінійним, теоретичні положення подаються у співставленні з життєвими ситуаціями. Таким чином, теорія вже не зводиться до тези, а є сукупністю ідей, системою поглядів, до того ж принципово не монологічною. Як зазначає Ст. Днєпров, текст інтелектуальних романів є свого роду "дорогоцінною мінливою амальгамою, що віддзеркалює сучасну культуру, матеріальну й духовну культуру наукову та художню" [10, 315].

В інтелектуальному романі ХХ ст. з'єднання являється також новий тип героя - інтелектуала, що розмірковує на теоретичні тими, обговорює широке коло наукових проблем, серед яких не лише філософські, а й політичні, економічні, науково-технічні теорії. До того ж такий герой не лише інтелектуал, але й наділений характерологічними, індивідуальними якостями, в його образі закладені неоднолінійність й особлива форма зображення внутрішнього світу в порівнянні з героєм філософського роману ХУІІІ-ХІХ ст. У зв'язку з цим Н. Павлова зазначала, що внутрішнє життя героїв інтелектуальних творів "у значно більшій мірі генералізовано: вони поставлені не стільки у певні відносини до оточуючих і один до одного, скільки у певні стосунки до світобудови, що й визначають їх поведінку" [19, 260].

До суттєвих ознак інтелектуального роману Т. Гуріна [7] справедливо відносить посилену умовність. Дослідниця зазначає, що умовними є не лише розмірковування героїв над філософськими проблемами, а в значній мірі й сюжет. Звідси випливає й інша характерологічна особливість досліджуваного феномену - посилення суб'єкта єктивний елемент, що йде від авторського сприйняття зображуваного. У даному випадку автор "не стільки змальовує реальність, скільки відкрито пропонує свою конструкцію світу" [7, 208].

Досліджуючи німецький інтелектуальний роман початку ХХ ст., І. Фрадкін цілком справедливо звернув увагу й на таку його визначальну жанрову домінанту, як "відкритий фінал". Дослідник заявив на тому, що роман закінчується питаннями, на які письменник не подає відповідей. Отже, з точки зору традиційних зрозуміти такий роман позбавлений кінця, або остаточна розв'язка духовних конфліктів і філософських проблем, що поставлені у творі, виноситься за його межі, у сферу самостійної думки читача [20, 250].

Як бачимо, інтелектуальний роман ХХ ст. має генеалогічну спорідненість із філософським романом ХУІІІ-ХІХ ст., а отже, і зберігає його основні структурні особливості: численні теорії, що висловлюються, як у науковому трактаті; підпорядкованість характерів і ходу подій певній філософській ідеї; наявність "підтримуючих елементів". Проте, незважаючи на спільну структурну модель, в інтелектуальному романі ХХ ст. виявляється чимало нововведень, які не були відомі філософському роману попередніх епох: надто довгі теоретичні висловлювання; "багатозначність" ("діалогічність") філософської ідеї; новий тип героя-інтелектуала; посилена умовність; домінування суб'єкта авторського єктивного початку; "відкритий фінал" тощо.

Зауважимо, що на сторінках праць таких науковців, як Д. Наливайко [16], С. Павличко [18] та інших, на позначення інтелектуального роману вживається також термін "екзистенціалістський роман", який, до речі, більше використовується по відношенню до творів французьких (Ж. П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар) або англійських (А. Мьордок, Д. Фаулз) письменників середини - другої половини ХХ ст. Чи належать ці два терміни ("інтелектуальний" / "екзистенціалістський") до одного жанрового типу, чи різні назви окреслюють існування різних естетичних явищ, ми і спробуємо з'єднання з'ясувати.

У питанні жанрової природи екзистенціалістського роману цікавими є погляди російської дослідниці Є. Євніної [11], яка відзначає, що появу екзистенціалістського роману, а відтак і екзистенціалізму як його філософської основи, спричинили такі масштабні події, як Друга світова війна, всенародний спротив і боротьба за світ у післявоєнні роки. Відповідно, екзистенціалістський роман (хронологічні межі досліджуваного явища Є. Євніна окреслює 40-60-ми рр. ХХ ст.) різко відрізняється від інтелектуального роману початку ХХ ст., авторів якого мало цікавили актуальні політичні події доби.

Усебічно дослідивши художні твори Ж. П. Сартра, А. Камю, С. де Бовуар, їх образну манеру організації літературного тексту, Є. Євніна доволі точно спостерегла основні риси екзистенціалістського роману, в основі якого, на що вказує сама етимологія поняття, лежить людська "екзистенція". Творців екзистенціалістського роману, на відміну від їх попередників, на думку дослідниці, зовсім не цікавить цілісність зображення людського характеру, процес його формування і розвитку, натомість їх цікавить позиція героя щодо світу, в який він "закинутий" поза власним бажанням і який йому нічого не приносить, окрім страждань [11, 148]. Мова, отже, про фрагментарність екзистенціалістського роману, що змальовує найчастіше не все життя героя, а якісь його окремі трагічні періоди. У даному контексті треба зауважити, що й інтелектуальні романи теж обмежували сюжет одним драматичним моментом із життя героїв, проте їх творці прагнули "сконцентрувати в цій короткій зустрічі своїх героїв з читачем всю цілісність характерів, показуючи не лише їх минуле й теперішнє, але і майбутнє" [11, 148].

До найважливіших досягнення екзистенціалістського роману Є. Євніна справедливо відносить також те, що в ньому всебічно відкрилася внутрішня (екзистенційна) розгубленість індивіда, який опинився перед обличчям абсурдного світу, що сповнений несподіваних випробувань. Відповідно, головним об'єднання об'єктом екзистенціалістського роману є не просто герой-інтелектуал, який шукає своє місце в житті, а самотній, "відчужений" герой, який повинен пройти через т. зв. сартрівський "відчай", щоб зробити "вибір", тобто знайте свою міфічну "свободу" як порятунок від абсурдного світу.

Не менш важливим компонентом у структурі екзистенціалістського роману є авторська дистанція - свого роду відмова від авторської оцінки щодо зображуваних подій. Це означає, що оповідь у творі весь час ведеться від особи якого-небудь героя, а "письменницький об'єднання єктив переміщується тут у план суб'єкта єктивний, полем нагляду стають процеси, що відбуваються не стільки у зовнішньому, скільки у внутрішньому світі, у свідомості героя" [11, 35].

Глибоку інтерпретацію англійського екзистенціалістського роману знаходимо в розвідці "Інтелектуальний роман сучасної Великобританії" (1993) С. Павличко, в якій, щоправда, не розмежовуються поняття "інтелектуальний" / "екзистенціалістський" романі. Проте дослідниця підкреслює, що аналізований нею тип творів за вихідну позицію бере саме екзистенціальну схему, в центрі якої - екстремальна ситуація, котра має визначити всю подальшу долю героя, ситуація вибору між "справжнім" і "несправжнім" існуванням. У цій ситуації людина повинна вирішити, чи відкинути їй суспільні обставини, що поцупити на її особистість, як фальшиві, чи навпаки, пристосуватися, слідувати загальноприйнятим правилам, пожертвувавши власною свободою, разом [18, 84].

Як бачимо, екзистенціалістський роман - це складні явище ХХ ст., основними поетикальними характеристиками якого є: фрагментарність, розірваність конструкції твору; замкненість простору; багатоступенева система художніх засобів, яка розкриває атмосферу абсурдності, відчуження, самотності героїв; наявність авторської дистанції щодо зображуваних подій.

Вищепроведений аналіз дозволяє нам не лише окреслити інваріантні ознаки таких феноменів, як "філософський" / "інтелектуальний" / "екзистенціалістський роман, а й дає можливість виділити кожен із них в окрему специфічну жанрову форму, що виявляється в особливостях художньої структури, зумовленої авторським баченням світу: вибір певної тими, проблеми, ідеї, типом композиції, конфлікту, засобів творення характерів, ступінь і спосібі "присутності" автора в тексті тощо.

Таким чином, з'єднання ясувавши очевидну поетикальну розбіжність між "філософським", "інтелектуальним" і "екзистенціалістським" романами, вважаємо за доцільне прояснити й інше питання - особливості жанрової специфіки українського інтелектуального роману.

У національному літературознавстві термін "інтелектуальний роман" почав викристалізовуватися ще на початку 90-х рр. ХХ ст. Утім проблема інтелектуального роману в українській літературі як така вперше порушується

С. Павличко. У монографії "Дискурс модернізму в українській літературі ХХ ст." (1997) вона наголошує, що на українському національному ґрунті жанр інтелектуального роману почав розвиватися майже водночас із його утвердженням, а відтак і продуктивним розвитком у західноєвропейській літературі. Проте тенденція до інтелектуалізації української художньої літератури має глибокі корені: "без сентиментальних марусь і не менш сентиментальних повій, без волів і кайдашевих сімей, без вичулених феміністок Кобилянської та мрійливих страждальців Яцкова, без психологічних ескапад Винниченка" [17, 3] не з'єднання явився б перший інтелектуальний роман "Андрій Лаговський" (1905) А. Кримського, в якому інтегрувалися здобутки національної літератури та художні відкриття європейського масштабу.

За спостереженням С. Павличко, твори, що належать до інтелектуальної прози, попри зрозумілі відмінності, обумовлені індивідуальною творчою манерою шкірного письменника, характеризуються деякими спільними рисами, найбільш значущими серед яких є такі, як перевага думки над формою, ідеї над художньою структурою, що обумовлює певну штучність, сконструйованість останньої; умовність як один із можливих шляхів вираження художньої ідеї у творі, підвищення його інтелектуального потенціалу; іронічність, скептичність, навіть пародійність авторського дискурсу; схематичність людських характерів, що символізують певні погляди або психологічні стани; поява певного типу героя, схильного до рефлексій, самоспоглядання; зосередженість на екзистенціальних проблемах людського існування, зокрема на раціональності / ірраціональності людської поведінки, внутрішній роздвоєності людської особини, нездійсненності свободи, абсурдності буття тощо [17, 209-217].

Питання жанрової природи інтелектуального роману в українській літературі услід за С. Павличко порушують й інші дослідники.

Цікаві роздуми про жанрові особливості українського інтелектуального роману 20-х рр. ХХ ст. містить студія Н. Колошук [15], у якій констатується, що в досліджуваному феномені важливою передусім є природа конфлікту - конфлікту ідей, світоглядних філософських та етичних позицій, виражених через протистояння героїв, образну композицію, виявлення авторської точки зору в нарації [15, 62]. І якщо в західноєвропейському інтелектуальному романі, за слушними спостереженнями дослідниці, основою ідейного конфлікту можуть бути конкретна проблема певного часу або т. зв. вічні проблеми, висловлені через міфологічний сюжет, то в українському варіанті інтелектуальна природа роману може бути навіть закамуфльована любовним, "виробничим" або "сімейно - побутовим" конфліктом [15, 62].

Надзвичайно цікавими є роздуми Р. Горбик [6] про таку рису українського інтелектуального роману, як деконструкція, що єднає його з традиціями постструктуралізму й постмодернізму. У даному контексті доречно зауважити, що деконструкція як пошук парадоксального прочитання художнього тексту, зокрема інтелектуального роману, відштовхується від концепції структури, бінарних конструкцій і передбачає аналіз опозицій, який знімає ієрархічні відношення і встановлює рівноправну силу обох її елементів.

Н. Бернадська маркує інтелектуальний роман як твір, в якому цікаві сюжетні колізії підпорядковуються найдетальнішому художньому аналізу внутрішнього світу людини" [2, 113].

До цікавих результатів приходити у своєму дослідженні Ю. Ганошенко, зазначаючи, що в українській інтелектуальній романістиці 20-30-х рр. ХХ ст. досить гостро постає питання кризи національного міфу. На думку вченого, базисною категорією будь-якого національного міфу є менталітет як специфічна духовна субстанція, що визначає особливості психічного складу окремої національної спільноти, а також специфіку її "мовних матриць" та поведінкових моделей окремої людини [4, 25]. Відповідно, криза національного міфу, що білі втілюється в українському інтелектуальному романі, зумовлюється нічим іншим, як "зміною поведінкових і психологічних матриць окремого індивіда та руйнування етно-національного сакруму" [4, 27].

Отже, український інтелектуальний роман, достатня уявлень у 20-х рр. ХХ ст., має низьку білі виявлених домінантних ознак, що дозволяє виділити його серед інших різновидів роману у самостійний жанровий підвид. інтелектуальний роман екзистенціалістський жанровий

Перспективним для подальшого вивчення вважаємо питання визначення основних характеристик художньої концепції українського інтелектуального роману та з'єднання ясування специфіки його образності.

Література

1. Агеносов Ст. Ст. Генезис філософського роману: [підруч. посібник] / В. В. Агеносов. М.: МГПИ їм. В. І. Леніна, 1986. 131 с.

2. Бернадська Н. І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: [монографія] / Н. І. Бернадська. К.: Академвидав, 2004. 368 с.

3. Бикульчюс Ст. Ст. Поетика філософського роману: [підруч. посібник] / В. В. Бикульчюс. Вільнюс: Видавничо-редакційна рада Міністерства народної освіти Литовської РСР, 1988. 71 с.

4. Ганошенко Ю. А. Відображення кризи національного міфу в українському інтелектуальному романі 20-х рр. / Ю. А. Ганошенко // Слово і час. 2004. № 5. С. 24-29.

5. Гноєва Н. І. Український інтелектуальний роман 20-х років в оцінці Ю. Шевельова / Н. І. Гноєва // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Серія: філологія. 2009. № 843. Вип. 55. С. 144-147.

6. Горбик Р. Знімання масок, або Лист у вічність: Віктор Домонтович і світовий контекст / Р. Горбик // Вітчизна. 2001. № 11-12. С. 136-143.

7. Гуріна Т. Л. Деякі передумови вивчення авторської позиції в інтелектуальному романі ХХ століття / Т. Л. Гуріна // Проблема автора в художній літературі. Іжевськ: [б. ст.], 1974. С. 200-226.

8. Давидов Ю. Н. "Інтелектуальний роман" і філософське міфотворчість / Ю. Н. Давидов // Питання літератури. 1977. № 9. С. 127-171.

9. Давидов Ю. Н. Втеча від свободи: філософське міфотворчість і літературний авангард / Ю. Н. Давидов. М.: Худож. літ-ра, 1978. 365 с.

10. Дніпров Ст. Д. Ідеї часу і форми часу / В. Д. Дніпров. М. ; Л.: Радянський письменник, 1980. 598 с.

11. Евнина Е. М. Сучасний французький роман: 1940-1960 / Е. М. Евнина. М.: Идз-во Академії наук срср, 1962. 519 с.

12. Зборовська Н. Ст. Психоаналіз і літературознавство: [посібник] / Н. Ст. Зборовська. К.: Академвидав, 2003. 392 с.

13. Зубань-Хакікі В. І. Поетика мотивацій та аплікацій інтелектуального роману 20-х років ХХ ст. / І. Зубань-Хакікі // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія: філологія. 2005. № 659. Вип. 44. С. 183-188.

14. Козачук Н. Ст. Поетика української інтелектуальної прози 1960-90-х рр.: автореф. дис.... к. філол. н.: 10.01.01 "Українська література" / Н. Ст. Козачук. Івано-Франківськ, 2008. 19 с.

15. Колошук Н. "Недуга" Є. Плужника як інтелектуальний модерний роман / Н. Колошук // Слово і час. 20О2. № 1. С. 64-70.

16. Наливайко Д. С. Інтелектуальна проза Альбера Камю / Д. С. Наливайко // Камю А. Вибрані твори: [у 3-х т. / пер. з фр. ; упоряд. О. Жупанський] - Х., 1997. Т. 3: Есе. 593-611.

17. Павличко С. Д. Дискурс модернізму в українській літературі ХХ ст. / С. Д. Павличко. 2-ге вид., перероб. і дод. К.: Либідь, 1999. 447 с.

18. Павличко С. Д. Лабіринти мислення: інтелектуальний роман сучасної Великобританії / С. Д. Павличко. К.: Наукова думка, 1993. 104 с.

19. Павлова Н. С. Типологія німецького роману: 1900-1945 / Н. С. Павлова. М.: Наука, 1982. 279 с.

20. Фрадкін В. Про жанрово-структурні особливості німецького інтелектуального роману / В. Фрадкін // Художня форма в літературах соціалістичних країн: [нариси]. М: Наука, 1969. С. 239-259.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті, виділіть слово та натисніть Shift + Enter
 
Предмети
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, хімія, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страхове дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Етика і естетика
Інше