Меню
Головна
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Культурологія arrow Весільні пісні Західного Полісся кінця XX ст. (синтез регіонального та загальнонаціонального)

Весільні пісні Західного Полісся кінця XX ст. (синтез регіонального та загальнонаціонального)


Постановка проблеми. Жодне традиційне весілля в Україні до кінця XX ст. не обходилося без пісенного супроводу. Досвідчені співачки, звані свашками, виконували роль ведучих, нагадуючи не тільки послідовність протікання обрядодійств, а й ті, що повинні при цьому відчувати головні персонажі цієї драми.

До початку XX ст. весільні обряди рідко виходили за межі сусідніх сіл, де репертуар був ідентичний. Однак навіть у середині XIX ст. трапляються весільні пісні, які відомі в усіх чи майже в усіх регіонах. Пісню "Теща зятя вітає, Кожуха вивертає: "Будь, зятю, багатий, Як кожух пелехатий (волохатий)", як легко простежити по вся прикладена інформацію фольклористів тих часів, знала мало не вся Україна (можливо, за винятком Закарпаття, де весільні пісні виконуються винятково у коломийковому розмірі). Ті саме можна сказати й про пісню "Летять галочки у три рядочки, а Зозуля попереду...". Якби була можливість прокартографувати згадані пісенні тексти до тотальної телевізифікації - то це був бі найоб'єктивніший атлас поширення українського етносу на карті Європи. На жаль, ця можливість на сьогодні втрачена.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання поширення весільнопісенних текстів ще не ставилося українською фольклористикою в практичну площину. Не було монографічного дослідження весільної пісенності в межах всієї України. Регіональні дослідження Олені Цвид-Гром, Ольги Саварин та ін., які могли б зачепити питання генези місцевої пісенної традиції, обійшли цю непросту тему. Тім годиною без з'єднання ясування механізмів поширення обрядового фольклору уявлення про сам процес побутування цього явища буде неповним, а через якесь десятиліття його дослідження унеможливиться так само, як і картографування поширення весільних пісенних текстів.

Мета статті. Мета нашої розвідки - з'єднання з'ясувати джерела поповнення репертуарної скарбниці весільного пісенного фольклору Західного Полісся на основі архівних матеріалів, зібраних у 80 -90 роках XX ст. Якась частина цього репертуару, як свідчать стенограми запису, на момент їхньої фіксації вже перебувала в пасивному репертуарі, тому респонденти часто плуталися і допускали перекручення тексту, особливо в тій частині, яка не виконувалася під час співу. Свою активну участь у весільному процесі більшість виконавиць припинило в 70-х роках, зважаючи на похилий вік. Незважаючи на те, що активні використання згаданого під час спілкування матеріалу здійснювалось респондентками у 40 - 60 роки, а годиною і раніше, датувати цей матеріал глибше ніж кінцем XIX ст. не наважуємось як з огляду на можливість поповнення пасивного репертуару в пізніший час, так і з огляду на зміни, які відбулися в лексиконі інформантів на момент запису. Деякі з них почали забувати власний діалект і олітературювати своє мовлення. Це намагання "говорити по-культурному" особливо помітне на тих текстах, де олітературення впливає на якість римування. Незважаючи на це, народні співачки намагаються подати текст так, як чують його по телевізору, тобто також у літературній обробці. Банальним прикладом такого "покращення" тексту можна вважати лемківську пісню "Пливе кача по тисИні". Наступний рядок "Мамко моя, не лай мЕні" не римується, так якби це було вжито з діалектним "за тисЕні". У поліських весільних піснях вся прикладена інформацію у 80 - 90 років цей огріх також не рідкість, у тому числі й через нездатність записувачів відчути різницю між Е та І при прослуховуванні або ж механічному написанні знайомого слова за літературними нормами під час транскрибування.

Виклад основного матеріалу. Західне Полісся, яке знаходиться в крайній частині української етнічної території, мало дуже добрі умови для збереження місцевих пісенних традицій та уникання запозичень від інших етногарфічних груп українців. Виняток становить Ратнівський район, який перейняв трохи галицизмів під час входження до Холмськош староства поряд із Перемишлянщиною. Тому основну масу весільного пісенного матеріалу в репертуарі весільних свашок цієї місцевості становлять автентичні поетичні тексти. Вони легко впізнаються за лексичними діалектизмами, які в інших місцевостях не вживаються.

Оскільки значна частина весільних текстів має дієслівну риму, то при їх олітературенні ці зміни залишаються непомітними. Байдуже, як римуватиметься місели - носели чи місили - носили, риму буде присутня і там, і там. Очевиднішою стає літературна обробка там, де наслідком постає втрата римі: "Ой наїхало сто бояройків, як один Та привезли китаєчку, як вогонь" [1].

Поетичні якості тексту одразу поліпшуються, коли на своїх місцях опиняються діалектизми: Ой наїхало сто бояройку(в) як одьон Ой да привезли китаєчку як вогонь.

Важко навіть уявити в літературній обробці й такий текст:

"Запрагаймо бугая в сані Та поїдим додому саме. Нихай дівка жде до осики, То приїдимо кольосаме" [2]. Приведення до літературної норми тут взагалі неможливе - рухне вся поетика.

Не вдасться замінити жодного слова без шкоди для тексту і в такому пісенному тексті: "Не мніго гроший - пуврубельочка, Нам хоч могоричу бутильочка" [3]. Навіть зміна "пуврубельочка" на "піврубельочка" призведе до неминучих втрат: зникне внутрішня рима до "бутильочка".

Тільки в автентичному діалектному оформленні можливий і інший текст:" Казале нам люде, Молодей дружко буде, А вин такей старізний, Як грибнеця розлізлий" [4].

Байдуже, на якому рівні, лексичному чи морфологічному, діалектизми стають основою поетичного звучання, їх ліквідація може відбуватися хіба на етапі транслітерації. Самі виконавці цього не допускають, за винятком тих випадків, коли текст від цього не постраждає.

Іноді в піснях дуже білі проявляється особливості локальної фонетики: "Гляде, зєтю, дочки, Купе чобуточки. Як буде зе(і)мна роса, Щоб ні ходела боса, Як буде завируха, Купе, зєтю, кожуха" [5].

Одначе поза межами побутування цих локальних діалектних особливостей текст автоматично набуває іншого звучання.

Нерідко транскрибувальники перекручують поліські діалектизми на близькі за звучанням слова через те, що не розуміють їх змісту. Зокрема одна з пісень записана в такому вигляді: "Нашій дружечка п'ятому яниця, Одсунь віконце, поглянь на сонце: Ой все рано, то пиймо-гуляймо, барімся, А як не рано, то додомоньку спишімся" [6]. Попри те, що більшість діалектизмів передано доволі вправно, слово "всі" явно не вписується у загальний контекст. Оскільки наступне "а як не рано" вімагає протиставлення "як рано", очевидно на місці "всі" насправді стояло діалектне "се" в значенні "якщо".

Спостереження над одними й тімі ж текстами вся прикладена інформацію різних транскрибувальників однією з причин олітературення випливає вправність чи невправність записувача.

Автентичність походження таких пісень документують діалектизми, які неминуче проскакують і в літературних обробках. До того ж вони ще часто й римуються "осовая - висьолая" [7], "суждьоний - ізвенчоний - хвальоний - ставльоний" [8], "шудрєва - слухнєва" [9], "никшей - бликшей" [10], "пиршєчка - мандрєчка" [11] тощо.

Сліди олітературення особливо очевидні там, де воно подається поряд з автентичним текстом. Весільні пісні, де він виступає на початку, обробити неможливо. Вони - як пароль, за яким хор свашок відгуку ється на ті, що заводити заспівувачка. Тому в цій частині тексти незмінні: "Гнійне поле, гнійне, А вродилося житечко буйне, А в тому житечку садочок, Там плели діватка віночок". Виглядає на цілком літературний текст, на початок якого вкралися діалектизми. Літературна несправжність виявляється в наступних рядках: "-Ставай, дівочко, довго спеш, Ти свого віночка недов'єш" [12].

Складається враження, що транскрибувальник пише так, як вміє. Не тому, що не чує, а тому, що не вміє правильно писати діалектом. Такі огріхи при записі українських пісень робили навіть професійні польські фольклористи понад сто років тому. Зрозуміло, що в генетичному плані такі "пошкоджені" записи слід відносити до автентики. Важче розібратися з тімі, де явні відсутні діалектизми: "Ой десь я в тобі, моя матінко, Весь хліб переїла, Ой що ти мене за того оддаєш, Що я не хотіла" [13]. Латентні сліди обробки оприявлюються при детальному аналізі тексту. Ритміка вірша вімагає у словосполученні "в тобі" наголосу на іншому складі - "в тобі". Зайве початкове про і в слові "оддаєш". На його місці вільніше почувається діалекгное '"ддаєш".

Неважко розрізнити, де автентичний текст, а де оброблений, і серед таких двох записів: 1. "Ой щоб я знала, щоб я відала, Що заручине будуть, Помела б лавці, щоб буді гладке, Ща ї столі застилела. Ой як приїде моя свикрухна, Щоб ні обсудела" [14]. 2. "Ой щоб я знала, щоб я відала, Що заручини будуть, Помила б лавки, щоб були гладкі Ще й столи застелила. Ой як прийде моя свекруха, Щоб мене не судила" [2].

Увесь парадокс у тому, що обидва тексти записані не тільки в одному селі, а й від тої самої співачки тільки різними записувачами.

Усі наведені приклади почерпнуті з архівних фондів. Проте в друкованих джерелах таких помилок не менше. Тож цілком природно, що вже існує проблема реконструкції таких текстів та доведення їх до першобутної автентики.

Враховуючи як цілком збережені, так і пошкоджені автентичні тексти, загальна кількість їх серед весільних пісень Західного Полісся перевалює за три чверті. Що характерно, то це ті, що за понад століття ця пропорція залишається майже незмінною.

Літературно оформлені тексти весільних пісень на Західному Поліссі побутують віддавна. Можемо заявляти про це з певністю, посилаючись на записи Зоріана Доленги-Ходаковського [15], Оскара Кольберга [6], Лесі Українки [16]. З них стає очевидна, що деякі пісенні тексти незмінно побутують у цій місцевості упродовж майже двох століть. Серед них чимало таких, які відомі на більшості території України. Найвідоміші тексти - "Ой на горі та на камені", "Трійця по сінцях ходити", "Прилетіла переплонька", "Було літо, було літо та й стала зима", "Хміль тиченьку ломити, сон голівоньку хилити", "Загрібай, мати, жар", "Ой випили, вимахнули медяную бочку".

Більшість загальновідомих складають коровайні пісні.

"Засвітімо свічку, загляньмо у пічку Чи коровай вдався, Щоб ніхто не сміявся, Щоб ніхто не сміявся, А Коля не гнівався" [17].

" Наш коровай широкий, Наш коровай високий, Убрався квіточками, Як місяць зірочками" [17].

"Світи місяцю з раю, Світи місяцю з раю Нашому короваю, Щоб було виднесенько, Щоб було гарнесенько" [17].

"Ой знаю, я знаю, Що в нашім короваю, А в нашім короваю - Пшениця з-під гаю А водиця з Дунаю" [18].

"Короваю, раю, Я тобі вбираю В шовковії квіти, Щоб любилися діти" [19].

Майже у незмінному вигляді ця пісня існує на Західному Поліссі вже понад 100 років. У записі Оскара Кольберга йдеться про червоні квіти. Аналогічний варіант трапляється і в сучасних вся прикладена інформацію. А від більше зразків приспівування до короваю фольклорист, який жив у XIX ст., не наводити.

"Коровайниці з міста, Не розкрадайте тіста: Як весіллячко прийде, кишенєх тісто зійде" [20].

У Кольберга подається продовження цього застереження: "Наїхали свахі з міста Повни кішені тіста; На лихо їм пішло В кішенях тісто зийшло" [6,6]. Як бачимо, варіант сторічної давності має більше питомо діалектних рис, ніж сучасний.

Суцільна "літературщина" коровайних текстів легко знаходить своє пояснення в тому, що коровайний обряд не належить до питомо західнополіських. Як дослідила Зоряна Марчук, у багатьох селах цієї місцини замість короваю ще й донедавна використовувався сір [21]. Цілком вірогідно, що й пісні, які супроводжували його випікання та поділ між учасниками весільного дійства прийшли із зовні.

Ці наші здогади підтверджуються іншими обставинами. До "необов'язковий обов'язкових" на Західному Поліссі також належать обряди заручин (всі майнові питання погоджуються в робочому порядку або під час сватання) та вінкоплетни. Тож цілком природно другу та третю позиції за кількістю літературних текстів серед весільних пісень цього краю становлять ті, які виконуються під час цих обрядів.

"Ой на горі та на камені Купалися два ангели. Купалися і змовлялися Купалися і змовлялися Та до шлюбу забиралися. - Ходи, братко, на заручини. Ой ходи, братко, на заручини. Парочку та й заручвати. Ой парочку дай заручвати. Од матинки дай одлучвати. До свекровки дай прилучвати. До свекровки дай чужої Од матінки та й своєї" [22].

Немісцеве походження пісні видає не тільки лексика, а й сам краєвид, який вона передає. Гори, каміння - чужі атрибути для місцевої топографії. Проте в піснях, які супроводжують немісцево походження обряд вінкоплетин, смороду не рідкість: "Було літо, було літо, та й стала зима, Посіяла чорнобривці аж коло Різдва А вже ж мої чорнобривці процвітають, А вже ж мою русу косу розплітають. - Пусти мене, мій батеньку, на тую гору, Нехай же я чорнобривців на вінок нарву. Нехай же я надивлюся в чужу сторону. А в чужій стороні і без вітру шумить, Чужий батько, чужа мати не б ' є, та болить. Ой як таборі словоньками серденько у ялить! Ох як таборі словоньками покарає, І без ножа, без тарілки серце крає" [23].

Чужа для місцевої фауни й перепілонька, а для флори - дубрівонька, про які співається в наступній пісні: "Прилетіла перепілонька У зелену дубрівоньку Прилетіла подивилася Сіла собі й зажурилася: - Ой ж зелена дібровонька, Ой бідна ж моя та головонька, Рано тобі іспустошено, Траву на сіно покошено. Ой на сіно та й на сінечко, Зосталося лиш тройзіллячко. Перше зіллячко - барвіночок, Друге зіллячко - василечок,

Друге зіллячко - василечок, Третє зіллячко - любисточок" [24]. Про василечок і любисток, характерні для степу та лісостепу, західні поліщуки чують тільки з пісень і мало хто уявляє, які вони насправді. Тут ці рослини не ростуть.

Немісцеве походження наступної пісні розкриває київська норма наголошення на дієсловах другої особи множини понесете: "Ой куди ж ви голубоньки та й полетите? Куди моє дівування та й понесит?? Полетіли голубочки високо до неба, Вже мені дівування більше не треба. Зав'яжу я дівування у білу хустину, Покладу я свій віночок у глибоку скриня. Колись його візьму й подивлюся Та й за своїм дівуванням пожурюся" [25].

Приклад подібного наголошення знаходимо і в Кольберга: "Чого, сватойки, сидите, чому додомойку не йдете?" [6,4]

Запозичені пісні супроводжували й звичні обряди. Одначе, вочевидь, триваліший період побутування адаптував їх до місцевої говірки більшою мірою: "-Ой Вітику, чи то ти? Куди їдиш? - Свати? Сивий коник при боці За молоду Надьочку. - Ой Вітику молодий, Віді коні до води. Де холодна вода, Там Надьочка молода. Там Надьочка молода, Вона тобі вигляда" [26].

Якби не стягнена форма дієслова вигляда замість типової для цієї місцевості повної виглядає, то важко було б навіть запідозрити, що пісня запозичена.

Деякі з них, перебуваючи у діалектному середовищі, і собі пройшли відповідне оформлення, переважно морфологічного характеру, меншою мірою фонетичного.

"Дякуймо попонькови, Як нашому батенькови, Що наші дітки звинчєв І не мніго гроший узєв, Воно штири золотиї За нашиї молодиї" [6, 3] "я Пуйду до Колкув, Куплю голку й шовку Пришити віночка З зеленого барвіночка" [6,3].

Як це не парадоксально, найстаршу верству західнополіських весільних пісень становлять літературні тексти. Серед того репертуару, який подає Оскар Кольберг у своїй праці "Zwyczaje і obzdy weselne s Polesia"[6], більшість складають загальновідомі українські тексти: "Короваю-раю, Я тебе вбираю В червонії квіти, Щоб любилися діти" [6,2]. "Загрібай, мати жар, Буде тобі дочки жаль, Вкидай, мати в піч дрова,Залишайся здоровою" [6,6]. "Сам Біг наперид іде, А за ним Пречиста Кнігі розгортає І нас всіх пригортає" [6, 2].

Отож, маючи зразок для порівняння, спробуємо відшукати спільні фотографії в вся прикладена інформацію, які хронометрично роз'ясненнями єднує ціле століття, та з'єднання з'ясувати, наскільки істотно впливають сучасні масові інформаційні системи як на зміну репертуару, так і на його літературно-діалектне оформлення.

Деякі з пісень, зафіксованих Кольбергом та його кореспондентами, вийшли з ужитку разом із предметами побуту, які в них оспівуються, що малі колись ритуальне призначення: "Забула мати рогожу даті. Не так забула, як не зробила, Бистрая річка - не зародила. Дала раднище недодерище І ті з воза впало, коні полякало" [6,6].

"Чи не шкода, тобі дружечку, 3 уради з'єднання їжджати? Бери пугу. Йди до лугу Собак розганяти" [6,7].

"Куди віті ходили, Що грушовничку наломили?" [6,8]

Як бачимо, у зібранні Кольберга, як і в сучасних вся прикладена інформацію, трапляються як літературні тексти, так і діалектні. В сучасних вся прикладена інформацію літературного більше. Але це може залежати ще й від рівня записувачів. У минулому столітті їх робили інспектори освіти та шкільні вчителі - переважно випускники гімназій. Сьогодні переважають записи студентів-філологів першого курсу.

Висновки. На кінець XX ст. репертуар весільних пісень Західного Полісся складався як з автентичних місцевих пісень з діалектним звучанням, так і загальнонаціональних літературних текстів. Асиміляція відбувалась як в одному, так і в іншому напрямках. Одні тексти олітературювались, інші діалектизувались. І все ж внаслідок такої взаємодії до трьох чвертей пісень має виразні діалектні риси. Найбільше літературних текстів серед коровайних пісень. Тверді позиції в плані літературності і в тих текстів, які виконувались на заручини та вінкоплетинах. Обидва обряди не належать на Західному Поліссі до обов'язкових. Тому не відкидаємо можливості запозичення цих текстів разом із обрядовими дійствами, переважно від волинян. Одначе, як свідчать записи сторічної давності, де ці тексти трапляються також, таке запозичення відбулося не пізніше другої половини XIX ст. Не можна не помітити й фактом помітного збільшення кількості літературних текстів на кінець XX ст. Якщо серед коровайних пісень кінця XIX ст. натрапляємо на 1-2 літературних текстів, то через століття їх запас вже вимірюється кількома десятками.

Однією з причин швидкого олітературення текстів можна вважати невміння записувачів відходити у своїх вся прикладена інформацію від літературної норми, адже переважна більшість новітніх записів фольклору зроблена студентами-першокурсникаими філологічних факультетів.

Список використаної літератури

1. Записано в с. Тур Ратнівського р-ну Волинської обл.

2. Записала Н. Крайник в с. Березичі від Ковальчук П. В. 1923 р. н

3. Записано в с. Велимче Ратнівського р-ну Волинської обл.

4. Записано с. Світязь Любомльського р-ну Волинської обл. від Бірук Євгенії Яківни 1935 р. н.

5. Записано в. с. Підріжжя Ковельського р-ну Волинської обл. від Оксани Пилипівни Власюк 1907 р. н

6. Zwyczaje і obz?dy, weseine s Polesia. Podal Oskar Kolberg. - Krak?w, 1889. - S. 6.

7. Записала Р. Бурко в с. Велимче Ратнівського р-ну від Марії Бурко, Ярини Ятчук, Анастасії Никончук.

8. Записала Т. В Янкова від жительки с. Самарі Ратнівського р-ну Волинської обл. Бенедюк О. Я.,1940 р. н., освіта - 4 кл..

9. Записано в с. Заприп'ять Ратнівського р-ну від Ольги Панасюк.

10. Записано в с. Жиричі Ратнівського р-ну від Єлизавети Жолоб.

11. Зап. Галина Назарук в с. Видраниця Ратнівського р-ну від Віри Назарук.

12.3 аписано 1989 р від жительки х. Мале Оріхово Дарії Пилипівни Цулих 1928 р. н.

13. Записано в с. Мизове Старовижівського р-ну від Кухтей Д. М. 1910 р. н.

14. Записала О. Березюк у с. Березичі Любешівського р-ну Волинської обл. від П. В. Ковальчук 1923 р. н.

15. Українські народні пісні у вся прикладена інформацію Зоріана Доленги-Ходаковського. - До, 1974.

16. Українка Леся. Твори: у 12 Т. - Т. 9

17. Записано с. Красна Воля Любомльського р - ну Волинської обл. від Парасков'ї Степанівни Ющук 1924 р. н.

18. Записано с. Березичі Любешівського р-ну Волинської обл. від М. В. Тишковець 1923 р. н.

19. Записано від Мирончук Ст. 1934 р. н. с. Лісово Маневицького р-ну Вол. обл.

20. Записано в с. Городно Любомльського р-ну Волинської обл. від Марії Данилівни Тарасюк 1910 р. н

21. Марчук (Давидюк) Зоряна.

22. Записано в с. Сварицевичі Дубровицького р-ну Рівненської обл. від М. П. Чудінович

23. Записано 1.10.87. С. П . Максимякв с. Замшани Ратнівського р-ну від Galini Євтухівни Мажули 1930 р. н.

24. .Записано 1986 р. в с. Локушки Любомльського р-ну від А. С. Гурко 1922 р. н.

25. Записано від Солодухи Марії Григорівни 1953 р. н. с. Заболоття Любомльського р-ну

26. Записала Ст. Циранюк у с. Острівок Камінь.-Каширського р-ну від ТА Семенюк 1912 р. до н.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті, виділіть слово та натисніть Shift + Enter
 
Предмети
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, хімія, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психологія
Релігієзнавство
Соціологія
Статистика
Страхове дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Етика і естетика
Інше