Меню
Головна
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Психологія arrow Атрибутивні процеси в інтерсуб'єктивній інтерпретації особистості

Атрибутивні процеси в інтерсуб'єктивній інтерпретації особистості


Постановка проблеми. Інтерпретаційну діяльність особистість має здійснювати постійно, повсякденно, адже людина знаходиться у світі, суттєвими характеристиками якого є мінливість, нестабільність, невизначеність, динамічність. Людина й сама не залишається незмінною, статичною, тому змушена здійснювати не тільки розуміння, осмислення, а й переосмислення світу, який змінюється. Метою такої інтерпретаційної «практики» є досягнення особистістю почуття визначеності, впевненості, впорядкованості, а результатом виступає власна думка особистості.

Інтерпретація особистості є складним утворенням, що має поліфакторну природу. Детермінантами інтерпретації виступають когнітивні особливості особистості, її смислові утворення, установки, досвід взаємодії з іншими, соціальні уявлення, безпосередня ситуація, загальний контекст, ін.. Нам представляється важливим серед численних факторів, які обумовлюють своєрідність суб'єкта єктивної інтерпретації, зосередитися на дослідженні ролі атрибутивних процесів, що відбуваються в інтерпретаційній діяльності особистості.

Визначеність в уявленнях та позиції особистості набуває особливого значення в соціальному просторі. Намагаючись встановити численні зв'язки з іншими людьми, особистість має враховувати той факт, що кожна людина створює свій власний індивідуальний світ, що відрізняється від інших, який також визначається рухливістю й мінливістю. Окрім того, поведінка іншого відбувається всякий раз у своєрідній ситуації, у специфічному контексті, що має враховуватися задля адекватної оцінки та досягнення взаєморозуміння.

Однак прагнення особистості до визначеності у соціальних зв'язку язках далеко не завжди забезпечується необхідною і достатньою кількістю інформації, на основі якої можна було б здійснити адекватну інтерпретацію іншої людини, її вчинків, дій, висловлювань. У разі відсутності необхідної інформації для реалістичного відтворення світу іншого та розуміння його поведінки особистість змушена досягати визначеності щодо власної думки про іншого, свого ставлення до нього через застосування атрибутивних стратегій. Представляється важливим дослідити атрибутивний вплив на інтерпретаційну діяльність особистості, визначити його роль і місце у процесі інтерпретації, а також виявити певні особливості, своєрідність атрибуції та інтерпретації як психологічних феноменів, дослідити можливість їх порівняння й зіставлення, та розглянути їх у контекстуального та ситуаційному аспекті.

Аналіз наукових досліджень. У психологічній науці проблему інтерпретації як особистісного феномену вивчали А. А. Брудний, Л. С. Виготський, Т. М. Дрідзе, С. Л. Рубінштейн,

О. М. Славська; окремі питання психології інтерпретації представлено в роботах О. Р. Асмолова, В. П. Зінченка, В. о. Знакова, О. П. Крупнік, О. Р. Лурії, а також у роботах С. О. Васильєва, П. Рікера, О. М. Славської, Н.В.Чепелєвої, Н.Ф. Шевченка, ін. У герменевтичному підході психології інтерпретація досліджувалася в роботах В. о. Андрієвської, Н.П. Бусигіної, М. С. Гусельцевої, О. В. Зазимко, О. О. Зарецької, З. С. Карпенко, І.В. Кошової, Н.Ф. Литовченко, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Н.В. Чепелєвої, О. М. Шиловської, ін..

У вивченні соціально-психологічного аспекту феномену інтерпретації ми спиралися на роботи Р. М. Андрєєвої, О. О. Бодальова, Д. Ваймера, М. Галлікера, Р. Нахарі, Б. Д. Паригіна, Т. Шибутані, ін.. Дослідження атрибутивних феноменів представлені в роботах Р. М. Андрєєвої, Тобто Джонса, К. Девіса, К. Гергена, Р. Келлі, А. А. Налчаджяна, Ф. Хайдера, М. Х'юстон, Ф. Фінчем, ін. Вивчення помилок атрибуції відбивається в дослідженнях Б. Вайнера, Тобто Джонса, Р. Нисбета, Х. Рикена, Л. Роса, Дж. Тібо, Ст. Харріса, М. Х'юстона, Ї. Яспарса, ін..

Метою статті є теоретичне дослідження особливостей атрибутивних та інтерпретаційних процесів у інтерсуб'єктивному виміру особистості.

Виклад основного матеріалу та результати досліджень. Психологічні уявлення про інтерпретацію дозволяють розуміти цей феномен як суб'єкта єктивний розгляд реальності в логіці особистості, як такий, що подань саме їй, створений у мірі її інтелектуальних, душевних здібностей та потреб. У створенні такого «індивідуального» світу виявляється особлива здатність особистості не лише сприймати, розуміти явища, виявляти певні смисли, але й здійснювати процес відповідного інтерпретування цього. Інтерпретування можна визначити як своєрідну роботу свідомості, яка дозволяє особистості вибудовувати зв'язок з дійсністю, з самим собою, з іншими людьми. О. М. Славська, підкреслюючи суб'єктний, особистісно-детермінований характер інтерпретування, визначає його як процес, що виходить із суб'єкта, його власних поглядів, логіки назустріч дійсності, є процесом її осмислення [8, с. 57]. Інтерпретацію не можна звести до розумового, інтелектуального, когнітивного процесу, оскільки вона представляє собою поєднання когнітивного й оцінно-смислового процесів, що відбувається під впливом мотивації особистості, її відношень, які склалися раніше у процесі інтерпретування й спонукають до нового інтерпретування [8, с. 63].

Здатність особистості до інтерпретації надає їй можливість зберігати постійний зв'язок з дійсністю, в якій відбувається зіткнення з новим. Саме будь-який новий факт викликає роботу свідомості до «перегрупування», переосмислення уявлень особистості, що склалися на даний момент, та є підґрунтям для подальшого вироблення певного смислу того, має бути осмисленим. Шляхом інтерпретування, таким чином, особистість здійснює повсякденний зв'язок з оточуючою реальністю та наводити власні уявлення до збалансованості з новими відкритими фактами в індивідуальному просторі. Поява особистісної думки, як результат інтерпретування, й надає впевненості особистості хоча б на деякий час, до появи нових фактів.

У нашому дослідженні проблема інтерпретації розглядається у інтерпсихічному аспекті, маючи на увазі актуалізацію тих соціально-психологічних феноменів, що виникають у процесі взаємодії людей: пізнання та оцінка іншого, особисте ставлення до іншого, психологічні засоби, які забезпечують досягнення особистістю визначення власної думки про іншого. Нас цікавить, як саме у процесі інтерпретації вибудовується образ іншої людини, які когнітивні та особистісні утворення його визначають, які окремі соціально-психологічні феномени вливають на формування визначеності щодо іншого, а також їх вплив на адекватність особистісної думки про іншого.

У реальному процесі взаємодії людей з людьми неодмінно виникає завдання вироблення власної думки щодо інших, яка ґрунтується на розумінні, оцінці іншого, а також ставленні до нього. Причиною ж появи думки є потреба людини у розумінні іншої людини, з одного боку, а з іншого - потреба у визначенні власної позиції до неї. Аналізуючи проблему інтерпретації у соціальній взаємодії, необхідно враховувати її діалогічну природу. Оскільки у процесі взаємодії пред'явлення являється не лише суб'єкта єктивний світ однієї особистості, а також й суб'єкта єктивний світ іншої особистості, це потребує розуміння, зіставлення, порівняння, узгодження цих світів, що визначає інтерсуб'єктивний аспект інтерпретування.

У інтерсуб'єктивній площині взаєморозуміння досягається через урахування багатьох аспектів, наприклад, урахуванням різниці контекстів, позицій, точок зору, думок, інтерпретацій різних суб'єктів. Обов'язковим є врахування відсутності збігу контекстів, часто існує їх протилежність, що потребує взаємних пояснень власних інтерпретацій, зіставлення своїх позицій.

Враховуючи тієї факт, що інтерсуб'єктивна інтерпретація відбувається у контексті реальних відношень особистості, важливо визначити особливості інтерпретаційної діяльності у різних типах відносин. Так, основні відносини (за В. М. М ясищевим, до праці, до іншої людини, до себе) відносно стабільні, усталені, визначені. Конкретні ж відносини передбачають необхідність їхнього постійного визначення, виходячи з принципових, основних. Це сполучення основних та окремих відношень виступає як контекст, у якому й відбувається інтерпретація, що надає можливість особистості визначити власну думку з актуального питання, ситуації. У свою чергу думка, як результат інтерпретування, виступає основою ставлення особистості.

М. Галлкер, Д. Ваймер, досліджуючи особливості інтерсуб'єктивної інтерпретації у комунікативному аспекті, визначають умови взаєморозуміння людей. Однією з таких умов виступає згода з інтерпретацією висловлення іншого, яке пропонується. Тобто для того, щоб уникнути фіктивної, показової згоди, партнери по комунікації мають вирішити завдання: домогтися задоволеності один одним інтерпретацією іншого. Задля подальшого продовження комунікації партнери мають бути впевнені, що кожний згоден з інтерпретацією іншого, а не доволі приписали не властивий йому зміст [4, с. 68].

Дослідження в соціальній психології визначають особливий клас явищ, що визначають момент соціального пізнання. Проблема інтерпретації причин поведінки іншого вивчалась у атрибутивному напрямку соціально-психологічних досліджень.

Атрибутивні процеси розуміються як «реальний» когнітивний процес розуміння й пояснення поведінки інших людей та власної поведінки. Сутність атрибуції виводиться у приписуванні людям якостей, які не можуть бути виявлені в результаті соціальної перцепції, оскільки не можуть бути присутні у явній, доступній спостерігачеві поведінці, а атрибутуються, тобто приписуються їй. Атрибуція являє собою спробу інтерпретувати соціальний об'єкт, зрозуміти його поведінку в умовах дефіциту інформації шляхом домислювання. Сучасне поняття атрибуції охоплює приписування різних психічних якостей, особистісних характеристик, здібностей того, що спостерігається людиною.

Люди змушені інтерпретувати причини поведінки іншого в умовах недостатньої інформації про їх причини. У випадку наявності достатньої інформації вчинки також інтерпретуються, але ж передбачається, що причини відомі. Коли смороду не відомі, засобом пояснення виступає приписування, тобто здійснюється своєрідне добудовування інформації. Можна зазначити, що атрибуція слугує людині для того, щоб надати смисл того, що оточує людину, адже навіть у разі нестачі або відсутності інформації щодо причин вчинку іншого, у людини існує потреба в його інтерпретуванні.

Атрибуція проявляється в приписуванні, своєрідному добудовуванні інформації про причини вчинку іншого за власним вибором у процесі інтерпретування. Засновник досліджень атрибуції Ф. Хайдер відмічав, що люди у власному повсякденному житті завжди не просто спостерігають явища, але й аналізують їх з метою усвідомлення їхньої сутності. Звідси й намагання людини раніше за все зрозуміти причини поведінки людини, а якщо інформації обміль відносно причин, то люди їх знаходять, виходячи з власних уявлень. Та якщо не достає інформації відносно цих причин, то люди схильні приписувати їх. Звичайно вони прагнуть приписати стабільні, достатня широко розповсюджені й типові причини, хоча й по-різному можуть оцінювати навмисну й ненавмисну поведінку. Також люди в процесі пізнання іншого можуть «приписувати» й певні особистісні якості, мотиви, потреби, ін. [1, с. 69-70].

А. А. Налчаджян, досліджуючи атрибутивні процеси, вказує на ще одну функцію атрибуції: вона може слугувати в якості засобу узгодження точок зору різних людей, коли виявляється необхідним узгодити попереднє пояснення поведінки та наміри людей з новою інформацією, що отримується. Науковець визначає умови, за якими у особистості виникає потреба застосування атрибутивних процесів: коли людину запитують прямо, що вона думає стосовно причин чогось; коли виникає щось незвичайне, неочікуване; у випадку утруднення рішення соціально-психологічної задачі; у випадку залежності від допомоги інших [5, с. 16].

Звертає до себе увагу загальний момент сутності атрибутивних та інтерпретаційних процесів: в атрибуції відбувається через «добудовування» інформації розуміння й осмисленості явища, в інтерпретації через тлумачення досягається визначеність особистості. На нашу думку, обласні інтерпретація має бути визначена як особистісне утворення, а атрибуція як міжособистісне когнітивне утворення, маючи на увазі її соціально-психологічний вимір. Разом з цим, саме особистісні утворення (наприклад, мотивація, установки, цінності) визначають атрибутивні процеси та впливають на формування залишкового судження людини про деяке явище чи іншу людину, ставлення до них, сприяють створенню власної думки. Ймовірно, можна стверджувати, що інтерпретація відбувається на рівні особистості обласні як інтерпретація, а на міжособистісному рівні як атрибуція.

На тісний зв'язок процесів інтерпретації й атрибуції вказує також А. А. Налчаджян, який визнає чимало фактів у повсякденному житті й у науці, що припускають декілька інтерпретацій. А інтерпретувати означає, з його точки зору, виявити причину появлення цього факту. Інтерпретаційна однозначність можлива лише у випадку точного встановлення зв'язку «причина-наслідок». Але таких випадків у соціальній реальності дуже замало, адже ми маємо справу з вкрай складними явищами. Більшість фактів, явищ, ситуацій припускають неоднозначність (багатозначність) інтерпретацій, оскільки існує неоднозначний зв'язок причини й наслідку: один факт може мати декілька вірогідних причин, і не завжди можна достовірно встановити, що є причиною, а що є наслідком. Тому в особистості й виникає «завдання» на інтерпретацію та атрибуцію, що має дозволили їй досягнути визначеності позиції, сформувати власну думку [5, с. 320].

Досліджуючи засоби, за яким особистість створює власну думку, доцільно розглянути питання: якого роду інформацію люди використовують в обліку, приписуючи будь що кому - небудь. Науковці у сфері теорії атрибуції включають в аналіз мотивації індивіда розуміння причини й слідства відношень, потреби людей зрозуміти характер оточуючого для орієнтування в ньому, можливості побудови передбачень подій та вчинків. Окрім того, теорії атрибуції включають аналіз мотивації особистості зрозуміти причини й слідства відношень, потреб людей зрозуміти характер оточуючого для орієнтації в ньому та для можливості побудувати передбачення подій та вчинків [1; 5; 6, ін.].

Р. М. Андрєєва вказує на відмінності наукового й життєвого типу пояснень, альо навіть наукове об'єднання єктивне пояснення не звільнено від індивідуального життєвого світу науковця, що відбивається у своєрідності інтерпретацій науковця. Повсякденне пояснення взагалі цілком має суб'єкта єктивний характер, та залежить від наявних еталонів, схем, якими володіє людина. Пояснення, приписування причин відбувається в логіці суб'єкта єктивної інтерпретації у відповідності особливостей взаємовідношень з іншим [1, с. 71].

Визначаючи суб'єкта єктивний характер інтерпретації, підкреслюючи виключно індивідуальний спосіб тлумачення особистістю будь-яких явищ, науковці виокремлюють питання про так би мовити «якість» інтерпретації, її адекватність того, що підлягає інтерпретуванню. Важливим моментом є розуміння різниці між свободою, разом інтерпретації, глибиною іншого тлумачення та вигадкою, довільністю думки про особистість іншого. Існує необхідність розрізнення суб'єкта єктивності, як суттєвої характеристики інтерпретації, й суб'єкта єктивізму, як безпідставних основ власної думки. Йдеться про відповідність конкретного змісту того, що має бути інтерпретованим, та адекватністю його інтерпретації у суб'єкта єктному просторі особистості. Дослідження цього аспекту виявляють, що інтерпретація є настільки індивідуалізована й суб'єкта єктивна, що відбувається проекція, приписування смислу того факту, явищу, вчинку, який може і не містити його об єктивно.

Вивчення ролі атрибуції в інтерпретуванні особистості потребує, на наш погляд, урахування контекстуального та ситуаційного аспекту інтерпретації. Дійсно, будь-яка інтерпретація відбувається у певному контексті, у конкретній ситуації, які визначаються особистістю, що знову ж таки виявляє суб'єкта єктивну природу інтерпретації. І контекст, і ситуація для суб'єкта інтерпретації не існують «самі по собі», об єктивно. Особистість навмисно вибирає з безлічі можливих власний контекст, визначає сутнісну для себе ситуацію, виходячи з індивідуальних особливостей розуміння й усвідомлення того, що підлягає інтерпретуванню.

Психологічне визначення контексту можна знайте в роботі А. О. Вербицкого, який визначив внутрішній та зовнішній контексти інтерпретації. Внутрішній контекст є система унікальних психофізіологічних, психологічних, особистісних особливостей та станів, а також установок, відношень, знань та досвіду особистості. Зовнішній контекст складають система предметних, соціальних, соціокультурних, просторово-часових та інших характеристик ситуації дії та вчинку. Інтеграція контекстів у індивідуальній свідомості людини створює неповторний унікальний образ світу та обласні собі в ньому, ситуації, явищ, інших людей, на тлі чого й розгортається інтерпретативна діяльність особистості [3, с. 70].

Ймовірно, можна визначити певну інтерпретаційну ситуацію, в якій актуалізується потреба особистості в інтерпретації. Насамперед це невизначеність, несподіваність реальності. Інтерпретація у такому випадку має виробляти ставлення до несподіванки, яка є новою та неочікуваною для суб'єкта, що й потребує роботи свідомості.

Дослідження Л. Ф. Бурлачука, О. Ю. Коржової виявляє різноманітне тлумачення поняття «ситуація» в психологічній науці. Ми поділяємо ту точку зору, що ситуація окрім об'єднання єктивних характеристик має в першу чергу суб'єкта єктивний вимір, тобто ситуація - це завжди чиясь ситуація. Саме особистість надає певній ситуації власне значення, тім самим визначаючи її суб'єкта єктивний характер. А поведінка, дії, вчинки особистості залежать не стільки від зовнішньої дійсності, скільки від її інтерпретації особистістю [2, с. 9]. Відомі дослідники Л. Росс та Р. Нисбетт також підкреслюють суб'єкта єктивність сприйняття людиною ситуації: при вирішенні завдання передбачити поведінку іншого виникає необхідність враховувати його власну інтерпретацію певної ситуації [7, с. 98].

Взагалі поведінку людини визначає не «об єктивна» ситуація, хоча б і за об'єднання єктивним визначенням незалежних експертів, а ситуацією, як вона дана суб'єкта єкту в її переживанні, як саме вона для нього існує, вважає Г. Хекхаузен [9]. Дослідник приділяє увагу впливу суб'єкта єктивної інтерпретації на поведінку людини, та вказує, що люди у повсякденному житті мають тенденцію недооцінювати визначальний вплив суб'єкта єктивної інтерпретації на поведінку, що призводить до відповідної омани. Задля запобігання невірного тлумачення поведінки іншого, X. Хекхаузен вважає за необхідне приймати до уваги активну й конструктивну природу суб'єкта єктивної інтерпретації, її внутрішньо притаманну мінливість, що викликає утруднення достовірно оцінювати бачення ситуації іншим, а також об'єднання єктивний вплив на поведінку людини на відміну від її особистих якостей [9, с. 98].

Межі ситуації, за визначенням Н.В. Чепелєвої, можуть задаватися тільки самою людиною, бо лише вона може «витягти шмат» із потоку життя й умістити його в певну структуру, яка й буде його рамкою, що відмежовує ситуацію від неструктурованого потоку життя. На думку дослідниці, такою структурою може бути наратив, концепт або інша інтерпретаційна схема [10, с. 285].

Тож, можна сказати, що суб'єкта єктивна та конструктивна природа інтерпретації викликає «до життя» атрибутивні процеси, що може бути адекватно зрозуміло у випадку врахування контекстного та ситуаційного аспекту.

Висновки

Значущість інтерпретаційної діяльності людини визначається повсякденною необхідністю орієнтуватися у нових, складних, мінливих обставинах життя, інших людях, в собі самому. Інтерпретація обумовлюється когнітивними та особистісними утвореннями, та має індивідуальний, суб'єкта єктивний, конструктивний характер. Результатом цієї діяльності виступає думка особистості стосовно будь-якого явища, на основі якої людина визначається у власному ставленні до нього, та отримує необхідну світові визначеності та впевненості.

В соціальному контексті інтерпретаційна діяльність особистості ускладнюється тім, що стикається з суб'єкта єктивністю інтерпретації іншого, його особистісними якостями, намірами, що потребує відповідного тлумачення, маючи на меті досягнення загального взаєморозуміння. У реальній соціальній ситуації для здійснення інтерсуб'єктивної інтерпретації особистості не завжди вистачає достатньої інформації для власного визначення щодо особистісних особливостей іншого, причин його вчинків, позиції, ставлення. Тому особистість вимушена застосовувати атрибутивні стратегії, які відіграють роль когнітивного утворення, за допомогою якого особистості вдається виконати завдання на інтерпретацію, враховуючи контекст та ситуацію, в яких відбувається інтерпретаційна діяльність особистості. Подальші дослідження інтерпретаційних та атрибутивних процесів ми вбачаємо у вивченні їх вікового, гендерного аспектів, а також дослідженні зв'язку з рефлексивними утвореннями.

Література

1. Андрєєва Р. М. Психологія соціального пізнання: [Учеб.посібник для студ. высш. підруч. закладів] / Р. М. Андрєєва. - М: Аспект Прес, 2000. - 288 с.

2. Бурлачук Л. Ф. Психологія життєвих ситуацій [Навчальний посібник] / Л. Ф. Бурлачук, О. Ю. Коржова. - М.: Російське педагогічне агентство, 1998. - 264 с.

3. Вербицький А. А. Про смыслообразующем поняття «контекст» в психології // Системна організація та детермінація психіки / Під. ред. Ст. А. Барабанщикова. - М: Изд-во «Інститут психології РАН», 2008. - 488 с.

4. Галликер М. Психологія взаєморозуміння. Взаємність і діалог / М. Галликер, Д. Ваймер. - Харків: Гуманітарний центр, 2013. - 240 с.

5. Налчаджян А. А. Атрибуція, дисонанс і соціальне пізнання / А. А. Налчаджян. - М.: «Когито-Центр», 2006. - 415 с.

6. Пізнання людини людиною (віковий, гендерний, етнічний та професійний аспекти) / Під ред. А. А. Бодальов, Н.В. Васіної. - СПб.: Йдеться, 2005. - 324 с.

7. Росс Л., Ниссбет Р. Принципи ситуаціонізму і суб'єктивної інтерпретації в соціальній психології // Психологія соціальних ситуацій / Упоряд. і загальна редакція Н.В. Гришина. - СПб.: Пітер, 2001. - С. 91-99.

8. Славська А. Н. Особистість як суб'єкт інтерпретації / А. Н. Славська. - Дубна: Фенікс+, 2002. - 240 с.

9. Хекхаузен Х. Особистісні та ситуаційні підходи до пояснення поведінки // Психологія соціальних ситуацій / Упоряд. і загальна редакція Н.В. Гришина. - СПб.: Пітер, 2001. - С. 58-90.

10. Чепелєва Н.В. Особистий досвід суб'єкта у контексті психологічної герменевтики // Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг. ред. В. О. Татенка. - К: Либідь, 2006. - 360 с.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті, виділіть слово та натисніть Shift + Enter
 
Предмети
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, хімія, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страхове дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Етика і естетика
Інше