Меню
Головна
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Екологія arrow Ґрунтові ресурси та ґрунтокористування: правові аспекти

Ґрунтові ресурси та ґрунтокористування: правові аспекти


Ґрунтові ресурси та ґрунтокористування: правові аспекти

Постановка проблеми. Ґрунт - один із найважливіших природних ресурсів і головне природне багатство, оскільки володіє унікальною властивістю - родючістю. Це зумовило впродовж багатьох років вивчення ґрунтів як ресурсу виробництва первинної сільськогосподарської продукції. Однак ріст використання природних ресурсів, зростання народонаселення в останні десятіліття зумовлює вивчення їх з екологічною спрямованістю. Провідне місце займає дослідженню ґрунтів як середовища перебування й життєдіяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, а також ролі ґрунтів у планетарних колообігах води, атмосферних газів, хімічних елементів і живих речовин. Власне в ґрунтах проживає 92% нині відомих генетичних видів живих організмів, а загальна біомаса рослин і тварин, пов'язаних із ґрунтом, становить 99,8% від усієї біомаси планети Земля [3, с. 5].

Інтенсивне сільськогосподарське використання ґрунтів веде до зростання їхньої деградації. Ця проблема стає все актуальнішою й потребує розроблення комплексних заходів із захисту й охорони ґрунтів. Адже щороку людство втрачає близько 15 млн га продуктивних ґрунтів, із яких приблизно 7млн га втрачається через розвиток процесів деградації, 8 млн. га відчужується для інших несільськогосподарських потреб [3, с. 12].

Зростає занепокоєння людства станом ґрунтів. Очевидно, саме тому Організація Об єднаних Націй проголосила 2015 рік Міжнародним роком ґрунтів. Генеральний директор ФАО Ж. Граціану де Сілва зазначає, що людство не звертає належної уваги на ґрунти, цього «мовчазного союзника» у боротьбі з недоїданням. Нині понад 805 млн людей потерпають від голоду й недоїдання. Оскільки виробництво продовольчої продукції залежить від ґрунтів, то можна зрозуміти, наскільки важливо, щоб ґрунти були здоровими та продуктивними. Адже, на жаль, 33% глобальних ґрунтових ресурсів деградовані, а вплив людини на ґрунти сягнув критичних масштабів. Називаючи ґрунти «майже забутим ресурсом», ФАО закликає до збільшення інвестицій у стале ґрунтокористування [14].

Стан дослідження засвідчує, що наукова доктрина нині не напрацювала єдиних підходів щодо питань правового регулювання використання, відтворення й охорони ґрунтових ресурсів і ґрунтокористування. Хоча окремі аспекти були предметом багатьох наукових досліджень, зокрема висвітлювалися такими вченими, як В. І. Андрейцев, В.І.І. Каракаш, С. М. Кравченко Д. Ф. Кулинич Д. Л. Мунтян Д. В. Носік Д. О. Погрібний, В. І. Семчик, С. В. Сидорова, Н.І. Титова, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. о. Янчук, В. З. Янчук та інші.

Метою статті є з'єднання ясування сутності зрозуміти «ґрунтові ресурси» та «ґрунтокористування» з урахуванням теоретичних досягнення юридичної науки та практичних результатів реалізації правової охорони ґрунтових ресурсів із метою вироблення рекомендацій із вдосконалення правового регулювання земельних відносин у сфері покращання екологічного стану ґрунтів.

Виклад основного матеріалу. У свідомості пересічної людини ґрунтові ресурси ототожнюються із земельними ресурсами, що обмежує уявлення про ґрунтові ресурси лише сільськогосподарським значенням і земельними відносинами. Поняття «земельні» та «ґрунтові» ресурси часто вживають як синоніми, а облік ґрунтових ресурсів проводять у термінах площинної оцінки ґрунтових відмін. Проблема полягає в тому, що в поважному законодавстві поняття «ґрунт» і «ґрунтові ресурси» прямо не закріплені, а об'єднання об'єктом земельних відносин фактично є земельна ділянка, і не пояснив, хоча й задекларованої, як об'єднання об'єктом земельних відносин виступає земля як природний об'єкт та природний ресурс. Це спричиняє применшення значення ґрунтових ресурсів в економіці країни й повсякденному житі, що у свою чергу призводить до деградації земель і невпинного зменшення ґрунтових ресурсів.

Однак законотворчі природоохоронні та господарські відомства все одне не переконані в необхідності ширших і більш сучасних методів обліку ґрунтових ресурсів, за винятком причетних до сільського господарства й земельних відносин. Не враховуються значення й функції ґрунтів у біосфері та щоденній практиці природокористування. Тому важливим в умовах ринкової економіки є обстоювання економічної значимості ґрунтових ресурсів, проведення такої оцінки ґрунтів, яка дала б змогу порівнювати у вартісному вираженні якість і кількість ґрунтових ресурсів з урахуванням не лише споживчої вартості сільгоспугідь, а й значення ґрунтів для сталого функціонування та відновлення наземних екосистем та угрупувань живих організмів, включно із життям людини.

Як вже зазначалося, поняття ґрунтових ресурсів тематично й історично пов'язаність язане з поняттям земельних ресурсів. У концентрованому вигляді паралелізм цих двох зрозуміти знайшов відображення у визначенні, яке міститься у «Словнику природокористування»: «Ресурси ґрунтово-земельні - ресурси всіх сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ тощо) або всього ґрунтового покриву поза залежністю від форм його використання».

У Земельному кодексі України (далі - ЗК України) поняття «зємєльні ресурси», на шкода, не закріплено. Визначення поняття «ґрунт» також немає. Водночас у Земельному кодексі України є визначення поняття «земельна ділянка» - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК України). У цьому визначені не згадано слово «ґрунт». Однак у цій же статті в п. 2 йдється, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні фрази об'єкти, ліси й багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Поняття «земельні ресурси» в науковій літературі не має однозначного трактування. Фахівці природничих та аграрних наук наводять таке визначення: «Земельні ресурси - це сільськогосподарські землі та інші земельні ділянки, які використовуються або можуть бути використаними за сучасного рівня розвитку продуктивних сил суспільства в різних галузях діяльності людини» [10, с. 16].

«Землі, придатні для життєдіяльності людини, а також землі, зайняті природними екосистемами, називаються земельними ресурсами» [9, с. 471].

У юридичній літературі земельними ресурсами називають сукупний природний ресурс поверхні суші як просторовий базис розселення й господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Виходячи з визначення поняття «зємля» як природно-територіального комплексу, який характеризується певними екологічними й соціально-економічними умовами (геологічними, геоморфологічними, кліматичними, літологічними, Біоцєнотичними, соціально-інфраструктурними) і виконує різні функції (екологічні, господарські, соціально-економічні, ресурсні, рекреаційні тощо), можна констатувати, що земля - це ділянка біосфери, а ґрунт - її базовий компонент, необхідний для функціонування екосистеми. Цілком очевидно, що багатофункціональність ґрунтів, різнорідність їх властивостей визначає можливість використання їх не лише для сільського господарства. Більше того, експлуатація ґрунтів не лише в сільському господарстві часто знижує можливість їхнього використання в інших якостях, що знижує їх господарську цінність як багатоцільового ресурсу.

Обмеження змісту поняття «ґрунтові ресурси» суто сільськогосподарським значенням, применшення значення ресурсів органічної речовини ґрунтів, живої фазі, хімічних елементів тощо ставити під сумнів можливості людства продуктивно й раціонально використовувати цей ресурс.

Із запровадженням в Україні власності власності на землю, прийняттям у 2001 р. Земельного кодексу України розмежування зрозуміти «зємля» та «ґрунт» стало реальною необхідністю. У Конституції України (ст. ст. 13, 14) і Земельному кодексі України (ст. ст. і, 5) задекларованої, що зємля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, і права власності на землю гарантовані. Земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами, власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству. В основі принципів земельного законодавства є поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва. У ст. 2 Земельного кодексу України зазначено, що об'єктами земельних відносин є зємля в межах території України, зємєльні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Однак у роз'ясненнями роз'ясненні того, як земельна ділянка є об'єднання об'єктом земельних відносин, не зазначено, як об'єднання об'єктом земельних відносин може бути зємля як природний об'єкт і природний ресурс, тобто всі ті, що повністю визначається поняттям «ґрунт».

Основним ресурсним показником ґрунту є родючість. Виходячи з поняття ґрунту як природно-історичного тіла, необхідно дослідити й інші властивості ґрунтів, які можна розглядати як ресурсні. Однак необхідно звернути до поняття «природні ресурси».

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» поняття «природні ресурси» не визначається, однак у ст. 5 цього закону констатується, що державній охороні й регулюванню використання на території України підлягають навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, які залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в цей період (зємля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси [6, с. 8].

У природничій науці поняття «природні ресурси» трактується більш широко. Н.Ф. Реймерс трактує термін «природні ресурси» в такий спосіб:

- «це природні фрази об'єкти та явища, які використовуються тепер, у минулому й майбутньому для прямого та непрямого вживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтриманню умов існування людства та підвищенню якості життя (ресурси вигод, естетичні ресурси, у тому числі феномени природи)»;

- «це тіла й сили природи (природні блага), суспільна користь яких позитивно або негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини; які використовуються (або потенціально придатні для використання) як засоби праці, джерела енергії, сировини й матеріалів, безпосередньо як предмети споживання, рекреації або джерела інформації про навколишній світ. При цьому зміна стану цих тіл і сил (явищ) природи в процесі їхнього використання прямо або опосередковано зачіпає інтереси господарства зараз або у майбутній перспективи» [12, с. 54].

Природні ресурси - це компоненти природного середовища, які використовують (або які можуть бути використані) для задоволення потреб людства. Характеризуються певними властивостями, складом, кількісними та якісними показниками, швидкістю природного утворення та розпаду, зміни окремих параметрів тощо. Це частина природного капіталу, що становить реальну або потенційну економічну (господарську) вартість, суспільну або культурну цінність [4, с. 195].

Ґрунтові ресурси поруч з іншими багатоцільовими природними ресурсами володіють тією чи іншою мірою фактично всіма названими якостями й відповідно до цих якостєй можуть бути поділені на дві основні групи: речовині (синонімами можуть бути такі поняття: субстантивні, матеріальні) і функціональні.

До речовинних ґрунтових ресурсів зачисляють: 1) усі ті компонєнти, які складають ґрунт і мають самостійну ресурсну цінність або ресурсний потенціал. Найбільш яскравим прикладом таких ґрунтових ресурсів є ґрунтовий гумус, або «гумосфера планети», яку називають «коморою органічних речовин та енергії»; 2) ті речовинні ресурси ґрунту, які не є винятково результатом ґрунтотворення (жива фаза ґрунту, мінерали у ґрунтах, хімічні сполуки, ґрунтова волога тощо). Однак цей тип ресурсів може бути складовою також інших багатоцільових ресурсів (водних, атмосферних тощо); 3) у тих випадках, коли з погляду споживацьких якостей не можна виокремити речовинні чи функціональні складові ґрунтових утворень, як третю підгрупу речовинних ґрунтових ресурсів розглядають саме ґрунти й ділянки з ґрунтовим покривом як унікальні й цілісні біокосні системи, наприклад використання ґрунтів як об'єктів охорони у заповідниках.

До функціональних ресурсів ґрунтів належать найбільш відомі й експлуатовані ресурси родючості ґрунтів. Оцінюючи прояв ґрунтами функціональних споживчих якостей, на відміну від випадку речовинних ресурсів, ґрунти завжди треба розглядати як цілісні системи.

Перелік ресурсних характеристик ґрунтів, пов'язаних із виконанням ними 6іогєоцєнотичних (єкосистємних) і глобальних функцій (єкосистємних послуг), містить ресурси прямого й непрямого вжитку.

До ґрунтових ресурсів прямого вжитку належать такі: ресурси родючості й біопродуктивності, місце поселення людей та тваринних і рослинних організмів, розміщення виробничих та інших об'єктів, сорбції й перетворення забруднювачів і токсинів.

До ґрунтових ресурсів непрямого вжитку належать такі: ресурси підтримання біологічного різноманіття, захисту й регулювання складу літосфери, гідросфери, атмосфери, енергетичного балансу планети тощо.

Виділяють ще особливу групу культурно-естетичних та інформаційних ресурсів ґрунтів, непов'язану з прямою чи побічною експлуатацією компонентів і/або функцій ґрунтів, які мають (або можуть мати в майбутньому) значення для культурного життя суспільства.

Виходячи з вищенаведеного групування, можна констатувати, що термін «ґрунтові ресурси» є дещо вужчим за розмірами поняттям, ніж «земельні ресурси», яке включає не лише ґрунти, а й підґрунтя, ґрунтові води, рельєф, рослинність та інші компоненти, розташовані в межах певних земельних ділянок. Однак поняття «ґрунтові ресурси» за змістом є значно ширшим, оскільки включає у собі розуміння виконання ґрунтом інших функцій, окрім родючості, наявність у ґрунту інших властивостей, які мають значення в економічному та культурному житті.

Отже, до ґрунтових ресурсів належать ґрунтові системи, а також компоненти, властивості та функції природних і антропогенно перетворених ґрунтів, а також штучні ґрунти, які використовуються чи можуть бути використані для проведення господарської, культурної, духовної та іншої діяльності людини, сприяють сталому розвитку людської цивілізації за умови підвищення якості життя та збереження людини як біологічного виду й мають відповідну споживчу цінність [2, с. 8].

У ст. 1 Закону України «Про охорону земель» визначено лише поняття «ґрунт»: «природно-історичне органо-мі - неральне тіло, яке утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості» [6, с. 385]. Однак поняття «ґрунтові ресурси» не наводитися. Необхідно до Закону України «Про ґрунти та їх родючість» внести окремою статтею законодавче тлумачення ґрунтових ресурсів, яке містило б виконання ґрунтом не лише утилітарних, а й інших біосферних функцій.

Недостатнє розуміння ґрунтових ресурсів в економіці й суспільному житті на всіх рівнях управління веде до применшення значення ролі ґрунтів у біосфері та житті людини, бездумної, часто хижацької експлуатації ґрунтових ресурсів, розвитку деградаційних процесів, а в підсумку - зниження ресурсного потенціалу аж до повного його знищення. Державні програми з розвитку АПК та інші вирішують переважно часткові завдання, які є спрямованими не на системне управління ресурсом, а лише на ліквідацію прорахунків у сільському господарстві. При цьому акценті робляться на технологічних аспектах сільського господарювання (на закупівлі техніки, засобів хімізації, відновлення комунікацій тощо), а не на пошуку нових технологічних рішень у нових соціально-економічних умовах із врахуванням природних особливостей формування й функціонування ґрунтів.

Проблема сталого управління ґрунтовими ресурсами полягає в тому, що законодавство, яке регламентує відносини у сфері ґрунтових ресурсів, переважно стосується питань охорони земель і ґрунтів, а не їх використання.

Тому склалася така практика, за якої ґрунти з боку держави стали розглядатися як об'єкт охорони та дотримання екологічних вимог і нормативів, а не як об'єкт експлуатації й раціонального використання. На відміну від інших природних ресурсів (води, надр, біологічних ресурсів), для яких порядок використання визначено чинним законодавством (Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про надра, Закон України «Про рослинний світ», Закон України «Про тваринний світ»), ґрунти не мають відповідного симетричного закону.

У проекті Закону України «Про ґрунти і їх родючість» необхідно визначити відмінність земельних відносин, які виникають навколо використання ґрунтових ресурсів, від земельних відносин, які виникають навколо земельних ділянок як об'єктів нерухомості, законодавчо визначити поняття ґрунтів і ґрунтових ресурсів, встановити основні напрями державної ґрунтової політики, визначити компетенцію органів державної влади й місцевого самоврядування з питань використання та охорони ґрунтових ресурсів у складі земель різних категорій, визначити стимулювання землекористувачів до покращення якісного складу ґрунтів і земель.

З наведеного визначення ґрунтових ресурсів постає, що це поняття багатопланове й різноцільове. Для господарських, юридичних та інших цілей важливо визначати ґрунтові ресурси лише через ті компоненти, властивості та функції ґрунтів, які мають безпосереднє відношення до реалізації вибраної мети.

Однією із є ємних елементів сталого сільського господарства є продумане ґрунтокористування. Як зазначалося в документи Конференції Організації Об єднаних Націй зі сталого розвитку в Ріо-Де-Жанейро 2012 р. «Майбутнє, яке ми хочємо», визнається економічне й соціальне значення землевпорядкування, яке включає ґрунтокористування, зокрема його внесок в економічний ріст, біорізноманіття, стале сільське господарство й продовольчу безпеку, викорінення злиденності, вирішенню проблем зміни клімату та покращення доступності і якості води

У юридичній літературі термін «ґрунтокористування» не використовується, оскільки в законодавчих актах, зокрема у Земельному кодексі України, поняття «зємлєволо - діння» ї «землекористування» визначаються через низку інших зрозуміти: земельна ділянка як частина земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами; право власності, володіння та користування на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні фрази об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться; право власності, володіння й користування на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над і під поверхнею ділянки на висоту та глибину, що необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. З правового погляду землекористування розглядають як визначені законодавством форми власності й користування земельними ділянками, що встановлені відповідно до земельного законодавства. Основними правовими параметрами землекористування є категорії земель за основним цільовим призначенням, режим використання земельних ділянок, обмеження й обтяження землекористування, договірні умови використання землі. Чинне земельне законодавство значно глибше регламентує питання раціонального землекористування. Центр уваги перемістився від регулювання правових відносин щодо освоєння нових площ до закріплення відносин щодо якісного й ефективного використання площ так, щоб не завдавати шкоди еволюції ґрунтів за їх інтенсивної експлуатації. Однак у Земельному кодексі України та інших законодавчих актах не враховано специфіки щодо раціонального використання, відтворення й охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії, що потребує розроблення та прийняття спеціального закону. Отже, до змісту поняття раціонального використання ґрунтів входити сукупність вимог щодо якісного й ефективного їх використання, а зміст поняття правової охорони ґрунтів включає в себе сукупність правових заходів із реалізації цих вимог, а також заходи примусу на випадок ухиляння від їх реалізації [1, с. 33].

Висновки

екологічний ґрунт земельний відтворення

Аналіз сучасного земельного законодавства, літературних джерел дає змогу зробити висновок, що землекористування - це процес використання людиною чи суспільством інтегрального потенціалу території, який включає всі ресурси в межах певної земельної ділянки, що надана у власність чи користування для відповідних цілєй і має фіксоване місце розташування, точні мєжі, які відображені на місцевості та в правових документах.

Земельний кодекс України 2001 р. вперше ввів досить детальну правову регламентацію складу земель сільськогосподарського призначення, виокремивши в них декілька складових: 1) ґрунти; 2) сільськогосподарські угіддя; 3) не - сільськогосподарські угіддя; 4) рілля, або орні землі; 5) особливо ціні землі. Вперше в історії кодифікації земельного законодавства України ґрунти земельних ділянок виокремлено як об'єкт особливої охорони (ст. 168 ЗК України). Виникає необхідність визначення їх використання та встановлення особливого правового режиму [13, с. 399]. Оскільки ґрунти широко використовують у всіх сферах господарської діяльності людини, виникає питання визначеності поряд із поняттям «землекористування» поняття «ґрунтокористування». Ґрунтокористування - це процес використання людиною або суспільством компонентів, властивостей і функцій ґрунтів (механічної опори, елементів живлення, вологи, світла, тепла, сприятливого фізико-механічного, Фізико-хімічного й біологічного середовища) з метою отримання продукції, використання в інших цілях господарювання.

Ґрунтокористування буде стійким, коли послуги механічної опори, живлєння, регулювання й культури, надані ґрунтом, зберігаються або зростають без значного послаблення ґрунтових функцій, які забезпечують можливість таких послуг або біорізноманіття. Особливе значення має баланс між наданими ґрунтом послугами механічної опори та живлєння рослин і регулюванням якості та кількості води й складу атмосферного повітря.

Питань про ґрунтокористування вирішуються на місцевому рівні й суттєво відрізняються у соціально-економічних аспектах. Вироблення конкретних заходів, які необхідно здійснювати місцевім органам, вимагає на законодавчому рівні прийняття правових актів використання ґрунтів, а також міждисциплінарних ініціатив багатьох зацікавлених сторін. Важливе значення має активна націленість на використання знань місцевого населення.

Раціональне управління ґрунтовими ресурсами вімагає, щоб діяльність органів державної й місцевої влади, суспільних організацій, землевласників і землекористувачів базувалася на принципах сталого ґрунтокористування, коли відсутня деградація ґрунтів і зберігаються їхні унікальні властивості та біосферні функції.

Література

1. Гавриш Н.С. Правова охорона ґрунтів в Україні / Н.С. Гавриш. - О., 2008. - 228 с.

2. Добровольський ГВ. Концепція грунтових ресурсів: сучасний стан, передумови до переосмислення і постановка задач / ГВ. Добровольський, ГС. Кущ // Роль ґрунту в біосфері. - М., 2003. - 204 с.

3. Добровольський Р. В. Роль і значення ґрунтів в становленні і еволюції життя на Землі / ГВ. Добровольський, В. Ю. Чернов // Роль грунту у формуванні збереження біологічного різноманіття. - М. : Товариство наукових видань КМК, 20іі. - С. 7-15.

4. Екологічна енциклопедія : в 4 т. - К. : ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2008- . - Т. 3. - 2008. - С. 195.

5. Про охорону земель : Закон України від 19 червня 2003 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 349.

6. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

7. Земельний кодекс України : Закон України від 25 жовтня 2001 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

8. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

9. Медведєва О. Е. Методологічні принципи екологічної оцінки ґрунтових і земельних ресурсів / О. Е. Медведєва // Ґрунту в біосфері і житті людини. - М. : Ігс. МДУ, 2012. - С. 470-504.

10. Паньків З. П. Земельні ресурси : [навч. посібник] / З. П. Паньків. - Львів : Видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. - 272 с.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті, виділіть слово та натисніть Shift + Enter
 
Предмети
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, хімія, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страхова справа
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Етика і естетика
Інше