Меню
Головна
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Соціологія arrow "Нам ніколи гратися в кохання...": студенти радянської України 1920-х рр.

"Нам ніколи гратися в кохання...": студенти радянської України 1920-х рр.


«Нам ніколи гратися в кохання...»: студенти радянської України 1920-х рр.

Соціальна динаміка 1920-х рр. сьогодні вражає своєю інтенсивністю і непередбачуваністю. У цьому контексті привертають увагу дослідників дисонанси і дискурси радянської сексуальності. Вже на початку десятиріччя численні автори говорили про дезорганізацію сім'ї, характерною рисою якої є розширення статевої свободи, розпусти, заперечення цнотливості, сексуальної моралі, про кризу сім'ї», «яка починає втрачати низку своїх основних функцій. Вона послаблюється як вимушений союз подружжя, заснований на владі чоловіка, вона послаблюється як авторитетний союз батьків і дітей, заснований на владі перших, обмежуються її виховні та опікунські функції, вона атрофується як господарський центр» 1 . Сучасні дослідники більше схильні вважати нові норми статевої моралі, сприйняті суспільством у цей період, не наслідком революції, а впливом модернізаційних і урбаністичних процесів, що вилилися у «масовий процес заперечення і засудження попередніх християнських норм статевих стосунків» 2 . Проблема кохання як самоцінності також тісно пов'язана з феміністською теорією і практикою у Російській імперії та Європі до Першої світової війни. Дискусії стосовно сексуальності були характерними для європейських інтелектуальних кіл завдяки популярності ідей Фрейда З..

Темою «вільного кохання» і сексуальності з соціалістичної і феміністської перспективи в Російській імперії на початку ХХ ст. цікавилась лише О. Ко - лонтай 3 . Вона відзначала, що питання стосунків між статями таке ж старе, як і суспільство в цілому і не розуміла, чому воно має ігноруватися. Сексуальне звільнення було для неї суттєвою рисою революційного процесу, а здорова сексуальність -- атрибутом нової жінки. О. Колонтай ініціювала дискусії про «загадку кохання», «про сексуальну кризу» та «сексуальну драму», винайшла терміни «безкрилий ерос» та «крилатий ерос» і використовувала їх для протиставлення сексу без кохання і сексу емоційного. У революційний час саме «безкрилий ерос», задовольняючи еротичне бажання, дозволяє концентруватися на політичній діяльності, а «крилатий», навпаки, руйнує внутрішню енергію і відволікає революціонерів від їхнього призначення.

Дослідники відзначають, що для 1920-х рр. характерними були множинність і, до певної міри, рівноправність різних життєвих дискурсів і практик, що виявляється як у текстах -- художніх, політико-пропагандистських, наукових, так і в реальних життєвих ситуаціях. На думку американської дослідниці Р. Лапідус, у середовищі більшовицької еліти в цей період були розповсюджені два підходи до проблеми статі -- лібертаріанський та інструментальний4. Перший був уявлень передовсім О. Колонтай5, яка і далі принципово обстоювала тезу про важливе соціальне значення кохання, що передбачало право навіть на втручання трудового колективу у приватне життя своїх членів, оскільки кохання «відповідає тій нормі спілкування статей, яку встановить колективне суспільство»6. Інструментальний дискурс був розроблений ґрунтовніше і уявлень дуже різними авторами, у тому числі А. Б. Залкіндом7. Автори зазивали максимально організувати «соціальну потенцію мас», до якої включали і сексуальну, не розчиняти її в стихії існуючого хаосу -- «непотрібних статевих бажань щирий громадянин пролетарської держави не повинний мати»8. студент сім'я шлюб соціальний

На думку російського дослідника О. Маркова, палітра дискурсів не вичерпується двома кольорами, оскільки серед них зустрічався і онтологічний підхід у дусі Ст. Райха9, і традиційний10. Цю поліваріантність відчували навіть сучасники, відзначаючи, зокрема, відсутність чіткої партійної позиції у питанні розвитку сексуальних практик і про «нав'язування» найбільш прийнятних для того чи іншого автора практик життя11. Політика більшовиків спричинила численні дискусії і про саме поняття сім'я, особливо після прийняття у 1926 р. законодавства про шлюб і батьківщину 12 . З другої половини 1920-х рр. суспільна думка стала схилятися в бік засудження вільних стосунків 13 .

За твердженням І. Кона, радянське законодавство і соціальна політика в питаннях шлюбу і народження дітей у 1920-ті рр. були найсміливішими і найпрогресивнішими у світі 14 . Але в умовах економічної розрухи, бідності і безкультур'я багато з цих починань реалізувати було неможливо. Для вирішення жіночого питання бракувало матеріальних ресурсів, необхідних для звільнення жінок від важкої домашньої праці, що дозволив б їм брати активну участь в усіх сферах громадського життя нарівні з чоловіками. У суспільстві, що бореться за виживання, створення общественных установ побутового обслуговування було недоступною розкішшю 15 . Дезорганізація сімейно-шлюбних стосунків (небажана вагітність, відсутність батька, проституція, венеричні захворювання) викликала все більшу стурбованість. Потерпілою стороною переважно виступали жінки. Жартували, що у стосунках між статями свобода і рівність доповнюються не братерством, за класичною формулою Великої Французької революції, а материнством 16 .

У нашій статті досліджуються особливості власності сфери студентів радянської України, їхнє ставлення до питань «вільного» кохання, сім'ї, шлюбу та аналізуються практики студентської сексуальності на тлі повсякденного життя протягом 1920-х років.

У цею годину процес масової маргіналізації і розриву з попередньою соціо - культурною традицією зачепив величезні маси людей. Незважаючи на те, що чоловіки, особливо у великих містах, були прибічниками соціалізму, вони не схвалювали відступ жінок від традиційних ролей 17 . У сільській місцевості жінкам було ще складніше брати участь у громадській діяльності, іноді відступ від старих ролей вів до насильницької поведінки у відношенні до жінок. Документи доносять до нас численні факти суперечностей і конфліктів в утвердженні нової моралі і в студентському середовищі 18 . Ідеї колективізму легко можна було проповідувати для інших, але коли справа стосувалася власного життя, нерідко виникав конфлікт інтересів, коли авторитарні традиції брали гору. Зокрема, після одруження чоловік-комсомолець чи партієць забороняв дружині відвідувати збори, займатися громадською роботою: «На збори не ходи: не кончі ти там потрібна. Чистка (партії) обійдеться й без тебе... Протест (мітинг протесту, що його було переведено 25 листопада) [1929 р. -- Авт.] обійдеться без тебе. Тобі там бути не обов'язково» 19 . Коли дружина -- студентка-комсомолка на збори все ж пішла, чоловік побивши її, заодно дісталося і матері, яка заступилася за доньку. Такі факти виносилися на збори, оприлюднювалися у періодиці та різко засуджувалися громадськістю, яка вимагала «випікати» ці явища «розпеченим залізом». Характерно, що під сумнів ставилися не лише моральні якості чоловіків, а й їхня професійна придатність: «Добрався до 4 курсу СГІ (сільськогосподарського інституту), прослухав низку дисциплін, а навчився лише в корінні ламати ті, що здобула жінка з революцією». «Чи годиться Гріньов, як майбутній робітник. Чи можна його посилати на роботу в село?... Чи виправдав він державну стипендію, коли засвоїв у виші лише один Домострой?» 20 .

Випадки насильства у студентських сім'ї ях фіксувались у багатьох вишах. Так, у доповіді бюро колективу Харківського технологічного інституту йшлося: «Є окремі випадки ненормальних взаємовідносин між сімейними студентами-комсомольцями. Чоловік знущається над жінкою, чи є її» 21 . На загальних зборах осередку Полтавського педтехнікуму розглядалася справа комсомольця Добряка, «який вживає фізичних заходів проти жінки, комсомолки тов. Бондаренко» 22 . А студент-партієць Одеського політехнічного інституту не лише катував жінку, а й повісив у кімнаті плакат: «Жінка повинна приносити чоловікові воду» 23 .

У досліджуваний період почали з' являтися випадки, коли студенти одружувались лише заради поліпшення свого матеріального становища 24 . Не діставши очікуваного «приданого», згаданий вище студент ОПІ почав тягати дружину по лабораторіях, щоб встановити її «цноту». Зауважимо, що одруження заради грошей вважалося ганебним для студентів ХІХ ст. 25 Як зазначає І. Посохов, «при тому, що художня література переповнена сюжетами про подібні нерівні шлюби, студентів вони не стосуються» .

Вочевидь, значного поширення випадки одруження заради матеріальної вигоди не могли набути серед студентів 1920-х рр., оскільки великою була загроза обвинувачення у «міщанстві» і «класовому розкладанні». Навіть у випадку наявності щирого кохання, матеріальна забезпеченість і тім більше охайність викликали занепокоєння і осуд. М. Романівська і Ю. Смолич так

описують ставлення друзів-студентів до одруження І. Сенченка. «Нам відомо, що один з нас, студент, збирається одружитися з дівчиною, в якої батьки - службовці мають затишну квартиру з серветочками та пиріжками. І дехто вже боїться, щоб наш товариш не набрався «міщанства» 27 . Майбутній письменник, друг І. Сенченка, О. Копиленко також переймався: «Розумієш, Іван заміряється женитися ! Ні, ти не розумієш? Зрадити нашу безжурну «вольніцу» й голодну комуну на жіночі пироги й вареники під п'ятдесят п'ятою відьомського кодла! Він, -- Копиленко з огидою кивнувши на чистеньке, білосяйне ліжко, -- можеш подивитися, як це кодло біля неї упадає» 28 .

Для того, щоб приховати своє соціальне походження і отримати переваги, -- починаючи з пайка, вступу до інституту зі звільненням від оплати за навчання і закінчуючи отриманням стипендії, -- студентки виходили заміж за робітників. Як відзначає О. Р. Трушнович, після закінчення вишу, як правило, такий радянський мезальянс припинявся. Проте траплялися непередбачувані речі: «Одна наша студентка на курс старша від мене дуже злидарювала і вирішила вийти заміж за шевця. Після закінчення вузу вона вирішила від нього звільнитися. І тоді він зарізав її своїм шевським ножем. Був за це засуджений, але за півроку вийшов із тюрми» 29 .

Серйозною перешкодою для особистого життя студентів (як і для професійної кар'єр кур'єри) стало соціальне походження. «Історія поміняла людей місцями, -- писав Т. Масенко. Раніше панські елементи відсторонювалися, гребували простими людьми, навіть у справах кохання і одруження, а тепер сини селянські чі робітничі з пролетарською гординею уникають та зрікаються всякого зближення з нащадками багатіїв, навіть з їхніми красунями...» 30 . Мабуть, справа була тут не лише у «пролетарській» гордині. Заводити романи з «колишніми» було небезпечно: «Статевий потяг до класово-ворожого, морально-протилежного, безчесного об'єкта є таким же збоченням, як і статевий потяг людини до крокодила, до орангутанга» 31 . Театр абсурду міг би запозичити чимало сюжетів зі студентського життя 1920-х рр. Знайомлячись, юнаки та дівчата мусіли ставити одне одному запитання на зразок: «Хто Ваш тато і чи не була Ваша бабуся пов'язана з контрреволюціонерами?». М. Москвін пригадував, що коли у роки навчання він познайомився з дівчиною Т., то вона назвалася дочкою робітника: «Отже, боятися нічого. Справа молода, залицяюся, заводимо «роман». А пізніше виявилося, що у Т. батько -- священик і дівчина справедливо вважала, що коли скаже правду про рідних, від неї всі відвернуться, як від прокаженої. Реакція громадськості не миттєвою. Вже через тиждень газета «Харківський пролетар» повідомляла, що студент-робітник розкладається у соціально чужому середовищі. Тему підхопила студентська преса і справа була доведена до логічного закінчення: «- Руки попівні цілував? -- Цілував. -- У кінематограф з нею ходів? -- Ходів. -- Кінець! Доведено контрреволюція. Зняли, відібрали стипендію, підняли питання у перевірочній комісії про з'єднання ясування справжнього соціального походження» .

Студента Київського політехнічного інституту С. О. Гегера, який одружився з попівною, виключили з інституту, бо він вимушений був через напівголодне існування і відсутність житла поселитися у тестя -- колишнього священика. «Небайдужі» відразу ж повідомили правління про цей негідний пролетарського студента вчинок. Не допомогли ні робітниче походження, ні академічна успішність, ні факт перебування у Легкій кавалерії студентства Києва, ні інші громадські доручення 33 . Довелося звертатися до Центральної комісії у студентських справах, яка поновила його у правах студента.

Серед студентів тих років значного поширення набули дошлюбні та позашлюбні стосунки. Показово, що у сексуальних практик студентів не було класових і партійних розбіжностей: 90% студентів-комуністів жили активним статевим життям, 40% із них користувалися платними послугами жриць кохання 34 . Слід зазначити, що зв'язки з повіями, хоч і не заперечувалися молоддю, альо все ж зменшувалися. Якщо у 1914 р. сексуальний дебют у публічних будинках малі 42% студентів, у 1920-1922 рр. цей показник знизився до 28%, то у 1926 р. він становив лише 13,8% 35 . Цікаво, що самі студенти скептично ставилися до останньої цифри. Так, під час обговорення у Харкові повісті Ст. Ст. Вересаєва «Ісанка», коли проф. О. М. Федоровського оприлюднив ці показники, у залі іронізували про «одеську невинність» 36 . А у деяких одеських студентів навіть виникали думки про створення публічних будинків для молоді, яка навчається: «Нам ніколи гратися в кохання. Наша робота не дозволяє витрачати на це багато часу. Найбільш реально питання вирішується так: необхідно організувати гігієнічні публічні будинки -- все рівно проституція процвітає. [...] Не потрібно ідеалізувати суспільство; необхідно влаштувати публічні будинки на вільних засадах для обох статей, не за плату, а за бажанням» 37 .

Різні джерела вказують на те, що зв'язки з повіями були характерні для багатьох студентів вишів, але все ж це були окремі випадки. Публічного осуду і обговорення вони зазнавали у надзвичайних ситуаціях, коли, наприклад, стало відомо про «зв'язок з проституткою під час п'єр янкі в ніч напередодні святкування річниці Жовтня» 38 . У дописах закликалося висвітлювати й рішуче боротися з фактами «неетичного поводження, статевого збочення, або залицяння легкої вартості, що відбивається на участі студентства в громадському й академічному житті вишу і що взагалі плямує студентський колектив» 39 .

Крім того, комсомольські осередки у 1920-х рр. іноді просто ставали центрами розпусти, про що кажуть архівні джерела і періодика. Наприклад, у Чернігові секретар осередку Інституту народної освіти живий водночас з кількома дівчатами. Про це всі знали, але вдавали з себе «німих» і «сліпих» 40 . А у Вінниці серед комсомольців побутувала думка, що коли дівчина прийшла до осередку, то тільки для того, щоб «переспати» з хлопцем. Тому не рідкістю були і факти сексуального насилля, жертвами якого ставали звичайні дівчата. Про один із таких випадків за участю секретаря комсомольського осередку Добровелич - ківського педагогічного технікуму повідомляв «Студент революції» 41 .

Архіви також зберігають інформацію під грифом «секретно» про зґвалтування дівчат-комсомолок: спочатку члени бюро, у тому числі й партійці, рекомендувалі дівчат до комсомолу, а коли вони, у більшості випадків красиві, потрапляли до осередку, їх ґвалтували, оскільки були впевнені у мовчанні останніх і своїй безкарності 42 . Не одна студентка ставала жертвою сексуального насилля, закінчуючи життя самогубством, прийнявши отруту, накинувши петлю на шию чи, як студентка Пріся із роману «Визволення» О. Копиленка, кинувшись під трамвай, але «на такі випадки дивляться звичайно байдужо. Хіба що хто іронічно двозначно усміхнеться. І тільки» 43 . Особливо показові випадки «неморальної» поведінки людей підлягали обов'язковому оприлюдненню в пресі, ставали сюжетами художньої літератури. Такі письменники, як В. Вересаєв, О. Копиленко, П. Романів, Л. Гумілевський, Ю. Шовкопляс та інші, піднімали у своїх творах досить гострі проблеми, характерні для життя всього соціуму, а не лише студентства -- моральне обличчя комуніста (комсомольця) та ставлення до кохання і шлюбу. Ці твори просякнуті відчуттям пануючого в суспільстві неблагополуччя. Без них важко уявити соціальну історію ранньорадянської доби. Не дивно, що вони викликали палкі дебати у величезної аудиторії, які продовжувалися і під час антрактів, і після закінчення диспуту -- на вулицях, у трамваях». Одні доводили, що літературні герої є типовими, що статеві стосунки молоді (і не тільки) невпорядковані, стихійні, анархічні, часто стають джерелом справжніх трагедій. Інші, навпаки, твердили, що для пролетарської більшості таке життя не характерне, а ісанки, генії та інші персонажі -- представники міщанського студентства, «з якими ми боремося, яких ми прагнемо вичистити з вузів» .

Кохання «без черемхи», або, за висловом Ю. Вухналя, за рефлексологією, частиною суспільства сприймалося як сучасне, тобто прямо протилежне красивим і щирим почуттям. Студентка одного з харківських вишів писала: «Я переїхала до великого міста, у нову обстановку, і нові друзі по навчанню і гуртожитку виявилися зовсім іншими. Я зіткнулась із тим, що у більшості своїй студенти дивляться на студенток, як на предмет широкого попиту. Бачать у них лише жінку і «крутять кохання», не кохаючи. Бувають випадки, коли хлопці приходять ночувати у жіночі кімнати. [...] Мої подруги, які починають жити статевим життям [...] легко сходяться і розходяться, і без усякого морального пригнічення роблять аборти [...]. Весь жах у тому, що робиться це повсякденно, буденно і просто, і всі до цього звикли» 45 .

Потяг до справжнього і сильного почуття розцінювався як «занепадництво», як прояв «дрібнобуржуазної міщанської сутності». Частина студентів, особливо вихідці із сільської місцевості, були виховані на традиційних цінностях і моральних нормах з осудом дошлюбних стосунків, неприйняттям принципів «вільного кохання» і практики абортів. Серед робітфаківців і «нових» студентів Одеси, наприклад, у середині 1920-х рр. вважали кохання реальністю 51,8% студентів-чоловіків і 60,9% жінок 46 . Таким нелегко було звикнути до специфіки студентського побуту і «міської свободи». З одного боці, місто давало можливість приховати своє минуле, розчинитися у натовпі, отримати новий шанс для подальшого існування. Однак не всі сприймали міська розкутість з радістю, навпаки, досить часто відчували себе самотніми у великому місті. «Е, це зовсім не ті, що в Ставищах! -- згадує Д. Гуменна. -- Там кожен мав своє обличчя і кожен бачив тебе та все твоє відмінне, важливе» 47 . Зрозуміти цей перелом у провінційній психології допомагають відверті зізнання студентської молоді, записані у щоденниках і під час анкетування. Так, студент одеського вишу скаржився: «Зміна місця проживання (із села до міста), де інша мораль, інші люди, змусила приховати те, що залишилось від села, заховати того, що тут сміються над цнотливістю, над незнанням того, що у місті десятирічним підлітком осягнуто у досконалості; пилюка і бруд міста, його моральна розпуста не дають стати «аскетом»... і неможливо відвернутися від нафарбованих звабливих дівуль, які відповідно до останньої моді кидають виклик дрімаючим почуттям і глумляться над ними, коли дізнаються про твої ідеали» 48 . Аналогічні зізнання читаємо у щоденнику студента Харківського зооветеринарного інституту М. Афанасьєва (1929 р.): «Взагалі зараз до жіночого питання я ставлюся критично й песимістично. [...] Мені все здається так, що коли я тім чі іншім засобом покажу їй [дівчині -- О. Р.] своє обличчя, відкрию їй свої почуття, дозволю заглянути в глибину моєї душі, то вона тоді мене засміє і взагалі якось почуватимеш себе ніяково. Від через ті я намагаюсь обминати всякі зустрічі та всякі сюрпризи з будь-якою людиною протилежної статі. Я зараз намагаюсь тримати себе в замкнутому стані» 49 .

Результати досліджень І. Гельмана показують, що у нелегітимних сексуальних стосунках перебували 85% студентів і 53% студенток 50 . За даними Д. Ласса такі зв'язки малі 88% чоловіків і 48% жінок 51 . Показники, наведені З. Гуревичем, становлять відповідно 95% і 62% 52 . Як бачимо, статистика різноманітних анкетувань стійка і свідчить про значне поширення нелегітимних сексуальних практик серед студентської молоді, у тому числі і серед дівчат. Вибіркові дані свідчать, що майже кожна друга жінка мала такий досвід 53 . Однак, панівною залишалася «двоїста статева мораль, що дозволяла чоловікові й засуджувала жінку» , тому і сексуальні контакти до юридичного оформлення шлюбу, і подружня зрада, продовжували негативно сприйматися суспільством.

Відповідно до анкетування, проведеного у 1926 р. асистентами кафедри соціальної медицини Харківського медичного інституту, лікарями З. А. Гуревичем і Ф. І. Гроссером, позашлюбні статеві стосунки малі 45% чоловіків і 18% жінок, 49% опитаних неодружених чоловіків вступали у статеві стосунки на короткий час і лише 26,9% із них малі довготривалі стосунки; у жінок ці показники склали відповідно 45,5 та 54,5% 55 . Та все ж таки більшість опитаних показали в анкетах, що своїм ідеалом считают моногамну сім'я ю і тривалі сексуальні зв'язки з одним партнером -- 74% чоловіків і 79,2% жінок у Харківському медичному інституті (1922/23 н. р.), серед студентів Одеси -- 76,9% і 90% відповідно (1926 р.) 56 . Ці та інші дані свідчать, що цінність сім'ї у студентському середовищі, як і в суспільстві в цілому, була досить високою. Багато студентів у своїх анкетах писали, що бажають «нормального життя, тобто шлюбного» 57 . Проте реалізувати на практиці ці ідеали багато студентів не вважали за потрібне. Так, у 1927 р. у шлюбі перебували 31,8% студентів і 25,4% студенток. У тієї ж годину у «вільному шлюбі» (офіційно не зареєстрованому) жили 16,5 і 31,7% відповідно. Принципово негативно до шлюбу ставилося серед студентів у цею годину всього 8,9% чоловіків і 16,1% жінок. Слід зазначити, що у 1922 р. принципових противників сімейного життя серед опитаних студентів не було, а серед студенток -- не більше 8,4%, що свідчить, на думку І. Орлова, про падіння престижу шлюбу 58 .

Мотиви небажання створювати сім'я ю були непринципові і приземлені. У переважної більшості молоді (63,3% студентів і 19,7% студенток) вони були продиктовані злиденною дійсністю -- відсутністю житла і елементарного матеріального забезпечення 59 . Праворуч забезпечення житлом сімейних студентів залишалася надзвичайно гострою протягом 1920-х рр. Подружжя часто жили окремо, навіть у різних містах: «Я одружений і маю дитину. Навчаюся я вже чотири роки. Протягом цього часу я жив у гуртожитку, а дружина з дитиною сумнівався в Кременчуці» 60 . Аналогічні клопотання часто надходили до адміністрацій вишів і до влади. Тому навіть заступнику наркома освіти А. Приходьку доводилося вирішувати питання розселення сімейних студентів. Наприклад, для того щоб «вселити в БПС 61 т. Півтеля і одночасно поліпшити умови життя т. Спасенова», пропонувалося декілька комбінацій 62 . Жодна з них не передбачала проживання однієї сім'ї в окремій кімнаті: «... в кімнату т. Солопа [загальна площа її становила п'ять сажень (1 сажень -- 2,134 м) -- О. Р.] переселити дві родини -- т. Попова (з дитиною) і т. Півтеля (з дитиною). Тов. Спасенова залишити в кімнаті, що він зараз займає, вселивши в цю кімнату і т. Городецьку» 63 . Випадки, коли в одній кімнаті мешкала одна студентська сім'я, траплялися, але рідко.

Відійшла у минуле і ритуальна сторона укладення шлюбу. Святкування таких урочистих дат стали великою розкішшю. Звичайно ж, одруження у шкірного відбувалось по-своєму. Прагнучи ототожнити себе з новим суспільством, людина поступово вбирала його морально-ціннісні норми, тож справлялися так звані «червоні» весілля 64 . Проте більшість надавала перевагу простій реєстрації. Як згадує О. Трушнович, відпрошувалися на п'ять хвилин з роботи, щоб розписатися, і відразу ж поверталися. За свідоцтвом про одруження також «заскакували» між іншим, наступного дня 65 .

Саме студентське весілля було досить пробачимо. Ю. Кобилецький, наприклад, разом із двома своїми друзями пішки вирушили від Хрещатика до Святошино після першотравневої демонстрації, бо одноколійна трамвайна лінія не працювала у зв'язку зі святому. У кожного в кишені студентська пайка хліба (400 грамів). Оце й усі припаси. Нас чекала у Святошино моя наречена з матір'ю та казан гарячої картоплі. Не пам' пам'ятаю, чи були ще якісь наїдки, але нам було добре і весело, хоч не було в нас ні вишуканих страв, ні навіть сякої-такої музики. За декілька днів до цієї події поїхали ми у Святошинське відділення міліції, зареєструвались, -- та й по всьому!» 66 .

Люди не вважали такий запис справжнім шлюбом, тому траплялося, що навіть комуністи таємно вінчалися після реєстрації. Проте кількість розлучень серед тих, хто зважувався на церковний шлюб, була меншою.

Основними причинами розлучень серед студентів Харкова у 1926 р., за даними анонімної анкети З. А. Гуревича та Ф. І. Гроссера, були ідейні розходження, вірніше -- різниця у культурному рівні чоловіка і жінки. Вони становили 22,6% усіх причин у чоловіків, і 11,5% - у жінок. В одній анкеті зазначалося: «Відірваний від жінки, вона є культурно-відстала. Немає можливості її вчити, а тому вироблюються різні погляди й немає загального змагання» 67 . Не випадково Дмитро Карамазов, герой роману «Вальдшнепи» М. Хвильового, дійшов висновку, що його дружина не могла «не стояти йому на дорозі», бо не була «здібна піднятись до тих питань», що так тривожили чоловіка: «Хіба вона коли - небудь переможе свою обмеженість?» 68 . Такі явища описувала і очевидець тих подій, відома російська поетеса З. Гіппіус: «Старі дружини більшовицькі частіше за все залишені. Дані їм різні місця, щоб були зайняті, а міністри беруть собі «ципочок», яким вже дають місця поближче і поважніші» 69 . Чи не на виправдання фактів розриву їхніх шлюбів на сторінках «Комуніста» писалося, що «кращим результатом цих сімейних катастроф було, коли комуніст ішов від дружини, яка не змогла бути товаришем у боротьбі, і будував нову сім'я ю, спаяну не лише взаємним потягом, але і загальною боротьбою» 70 . Залишається лише здогадуватися, якою спільною «боротьбою» були скріплені такі нові союзи. Альо через періодику раз по раз нав' язувалися читачеві все нові і нові пояснення «вільної любові»: «Чи можемо ми вимагати, щоб сім' я, у якій не залишилося ні любові, ні товариської співдружності, ні взаємоповаги, була збережена в ім' я минулого, в ім'я обов'язку, якщо, найвірогідніше, саме у таких умовах, виникала нова прихильність» 71 .

Зазначимо, що у студентському середовищі така поведінка не завжди схвалювалася. Так, у спогадах студента Харківського технологічного інституту М. Москвіна читаємо: «Доповідь буде робити сам Скрипник -- нарком освіти. Репутація його у студентських колах неважлива: відомо про його увагу до слабкої частини роду людського, з явною перевагою молодшого віку (у цьому відношенні він слідує прикладу Луначарського) і пристрасть до «мінеральних вод» (в цьому відношенні він наслідує приклад Рикова). Під час його доповіді студенти-хіміки зайняті вирішенням задачі з якісного аналізу: скільки градусів може вмістити в собі він та пляшечка «мінеральної води», що стоїть на трибуні біля доповідача?» 72 .

Незважаючи на емансипацію, протягом 1920-х рр. процес культурного розвитку в чоловіків мав швидші темпи, ніж у жінок. Про це красномовно свідчать дані про рівень освіченості жінок. У документах більшовиків перших пореволюційних років постійно зустрічаються згадки про необхідність «залучення жінок до самостійної участі», «повного розкріпачення жінки», у тому числі наголошувалось і на важливості підготовки жінок до навчання у вищих навчальних закладах. Соціальною реальністю мала статі звільнена радянська жінка (без національних ознак) з комуністичною політічною свідомістю. У циркулярному листі Укрголовпрофосу від 30 вересня 1922 р. підкреслювалося, що жінки не лише мають рівні права з чоловіками на вищу освіту, а й вимагалося від керівніцтва вишів для жінок «дещо зменшити на поточний рік вимоги, особливо стосовно виробничого стажу» 73 . Однак, як свідчить статистика, істотних зрушень протягом 1920-х рр. щодо кількості жінок у вишах не відбулося. Навпаки, у вишах у 1923/1924 н. р. жінки становили 27,7% від загальної кількості студентів, а у 1927/1928 н. р. -- 27,2% 74 . Хоч і повільно, але постійно збільшувався відсоток жінок лише в індустріально-технічних (на 3,1%) та сільськогосподарських інститутах (на 2%) 75 .

Кількість жінок у вишах України була меншою, ніж у цілому по СРСР (на 1 січня 1925 р. -- 32,0% та 32,9% відповідно) 76 . Різниця невелика, але ж до СРСР входили східні регіони і Закавказзя, де традиційно загальноосвітній рівень жінок був нижчим. У цілому на кінець 1920-х років кількість жінок у вишах України почала зростати, але темпи цього зростання були менші, ніж темпи збільшення загального числа студентів.

Особливу увагу на збільшення кількості жінок у навчальних закладах почали звертати у другій половині 1920-х рр. Так, в інструкції про норми прийому дівчат до навчальних закладів професійної освіти на 1927/28 н. р. йдеться про встановлення мінімальних квот для них: «відсоток жінок на робіт - факах інженерно-технічної освіти довести до 10%, на робітфаках сільськогосподарської освіти -- до 15% загального прийому» 77 . Наступного року цей показник збільшено до 20% для вишів інженерно-технічної освіти, проте це не означає, що дані директиви виконувалися, бо наприклад, до Харківського технологічного інституту того року було зараховано лише 9,5% жінок.

Встановлення квот було викликане тим, що відсоток жінок у вищих навчальних закладах почав різко падати. Якщо у 1923/24 н. р. їх було 34%, то у 1927/28 н. р. -- 28,1% від усієї маси студентства, тобто їхня кількість зменшилася на 6,4% 78 . Кількість жінок зменшилася навіть у педагогічних інститутах (на 6,2%), яким вони традиційно надавали перевагу. Методи «позитивної» дискримінації, які використовувалися більшовиками для вирішення проблеми, дали з годиною позитивні результати. Наприкінці 1920-х рр. кількість жінок у вишах України почала зростати, але темпи цього зростання були менші, ніж темпи збільшення загального числа студентів. Не останню роль у цьому відігравала та обставина, що питання про жіночу кваліфікацію, про посилання на навчання, прийом на роботу, вирішувалися насамперед чоловіками, погляди яких на ці проблеми залишалися консервативними.

Водночас дослідники 1920-х рр. зазначали, що саме в різниці культурного розвитку були об єктивно закладені основні чинники розлучень 79 . Тому «звичайними історіями» були випадки, коли жінки, часто з малими дітьми на руках, в надії на краще майбутнє, робили все можливе, щоб допомогти своїм чоловікам утриматися в місті: «Буде Полікарп вчителем, буде нам легше жити, та може й я неписьменна біля нього навчуся» 80 . Та коли за годину навчання такі активісти перетворювалися на «інтелігентних» людей з надто високими запитами, вони досить часто забували про свої сім'ї і розривали з ними зв'язки. А згаданий вище комсомолець П. Котко дружину, яка приїхала до нього з надією на порозуміння, «зустрів лайкою і вигнав, як собаку, інакше зробити не міг. Повертається жінка до дитини, а комсомолець Котко готується переходіті на 3 курс» 81 . Не один партійний чи комсомольський ватажок вважав, як і герой О. Копиленка, що завоював право «на цю виплекану столітнім пануванням переможеного класу вроду, на прекрасне жіноче тіло, на відпочинок біля такої дружини» 82 . У тому, що чоловіки, увійшовши у нове оточення, для якого були характерними інші зразки поведінки, манери одягатися, врешті інша духовна організація, потрапляли в полон цієї новизни відчуттів, крилася причина не лише розлучень, а й позашлюбних статевих стосунків.

Наприкінці 1920-х рр. вчинки тих студентів-комсомольців чи партійців, які «цивілізувавшись», позбавляли свою робітничу чи селянську сім'я ю, зазнавали дедалі гострішої критики. Розбиралися численні випадки «неморальної» поведінки людей, особливо показові випадки підлягали обов'язковому оприлюдненню у пресі. Студентів за таку поведінку могли навіть виключити з вишу. Так, на засіданні профкому Харківського геодезичного інституту 12 січня 1929 р. розглядалася поведінка студента третього курсу Мазура І.К., який, перебуваючи на літній виробничій практиці в с. Мартовій на Харківщині, одночасно розлучився з першою дружиною і одружився з дочкою селянина Левченка О. К., а через деякий час кинувши її (втік вночі). Показово, що ганебним у цьому випадку вважався не сам факт розлучення-одруження, а ті, що цей студент кинувши дру - жіну-робітфаківку, а зійшовся з дочкою «куркуля» 83 . Якщо на початку 1920-х років ця ситуація не викликала б особливого зацікавлення, то наприкінці десятиліття це вже було аморально і такій людині місця у навчальному закладі не було. Більш того, ставало небезпечно вести розмови на теми сексуальної поведінки, бо досить часто ці розмови ставали набутком відповідних органів. Для прикладу досить навести заяву студента А. П. Караневського на свого однокурсника «... Скільки було витрачено мною енергії, щоб довести йому всю підлість його вчинків і шкідливість його поглядів щодо взаємовідносин статей. [...] Які дифирамби він співав свободі прояву эмоцш і розмаху почуттів. Я стверджую, що він виявивши себе противником усьому нашому влаштую. йому не місце не лише в вузі, але й на радянській роботі» 84 .

Таким чином, для усіх сфер соціального життя, у тому числі і сексуальної, протягом 1920-х рр. характерним було тісне поєднання старих норм і нових традицій. Нові суспільні стосунки бачилися суголосними революційній епосі, але приватний бік життя студентів перебував у стадії творення, тому був позбавлений чітких орієнтацій, окресленості. Змішання традицій і новацій у приватному житті призводило до дисонансу ціннісних орієнтирів. Значна частина молоді вимушена була прийняти нову добу, нові зміни, іншого вибору просто не було. Аналіз практик сексуальності студентів свідчить про контрастність студентської субкультури, на одному полюсі якої -- чиста і шляхетна молодь, справжні образи якої доносять до нас різноманітні джерела. На іншому -- герої, які конструювали новий революційний побут, тобто практично втілювали ідеї «вільного кохання». Такі ідеї сколихнули суспільну думку, навіювали почуття небезпеки, породили численні дискусії і диспути у студентському середовищі. Життя постійно доводила, що стосунки «без черемхи» виявлялися нещирими, сірими і буденними, були позбавлені «революційності» і піднесення. Тому до схвалення нових ідеалів у середовищі студентів також було далеко.

Список літератури

1 Сорокін П. Вплив війни на склад населення, його властивості та громадську організацію // Економіст (Пг.). -- 1921. -- № 1. -- С. 79.

2 Лебина Н.Б. Повсякденне життя радянського міста. 1920/1930 роки. -- СПб., 1999. -- С. 266.

3 Чикалова В. Р. В. Арманд і А. Коллонтай: фемінізм, комунізм і жіноче питання в післяреволюційної Росії // Жінки в історії: можливість бути побаченими. -- Мінськ, 2002. -- Вип. 2. -- С. 245.

4 Lapidus G. Women in Soviet society. Equality, Development and Social Control. -- Berkeley, 1978. -- P. 54-94.

5 Коллонтай А. М. Любов бджіл трудових. -- М.; Пг., 1923. -- 305 с. та ін.

6 Коллонтай А. М. Соціальні основи жіночого питання. -- СПб., 1909. -- С. 219.

7 Залкинд А. З. Нариси культури революційного часу. -- М., 1924. -- 196 с.

8 Залкинд А. З. Статевої питання в умовах радянської громадськості. -- Л., 1926. -- С. 13, 39.

9 Райх Ст. Сексуальна революція. -- М., 1997. -- 304 с.

10 Марков А. Сексуальність і влада: сексуальні дискурси 1920-х-початку 1930-х років (від конкуренції до ієрархії) // Марков А. Що значить бути студентом. Роботи 1995-2002 рр. -- М., 2005. -- С. 160.

11 Преображенський Е. А. Про мораль і класових нормах. -- М.; Л., 1923. -- С. 97-98.

12 Дашковська О. Р. Жінка як суб'єкт права в аспекті тендерної рівності. -- Х., 2005. -- С. 136.

13 Якубова Л Повсякденність поліетнічного українського суспільства в її етнічному вимірі // Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928 рр). -- К., 2010. -- С. 228.

14 Кон В. С. Сексуальна культура в Росії. Полуничка на берізці. -- М, 1997. -- С. 122.

15 Дашковська О. Р. Жінка як суб'єкт права в аспекті тендерної рівності. -- Х., 2005. -- С. 132.

16 Кон В. С. Сексуальна культура в Росії. -- С. 122.

17 Attwood L. Creating the New Soviet Woman: women's Magazines as Engineers Female of Identity, 1922-1953. -- New York, 1999. -- Р. 52-65.

18 ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 1. -- Спр. 397. -- Арк. 37-40.

19 Домострой у студентському побуті // Студент прикордоння. -- 1929. -- 18 грудня.

20 Там само.

21 ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 1. -- Спр. 397. -- Арк. 39.

22 Там само.

23 Герф С. До підсумків перевірки вишівських осередків КП(б)У // Студент революції. -- 1930. -- № 15. -- С. 4.

24 Там само.

25 Посохов І. Студентство університетів Російської імперії ХІХ -- початку ХХ ст.: становлення та еволюція субкультури. -- Х., 2012. -- С. 137.

26 Там само.

27 Романівська М. Рятівне коло. -- Х., 1969. -- С. 148.

28 Смолич Ю Твори у 8 томах. -- Т. 8. -- С. 376.

29 Трушнович А. Р. Спогади корниловца (1914-1934). -- М.; Франкфурт, 2004 / http://www.dk1868.ru/history/zap_korn3.htm.///474

30 Масенко Т. Роман пам'яті. -- К., 1970. -- С. 176.

31 Залкинд А. З. Статевої питання в умовах радянської громадськості. -- С. 49.

32 Москвін М. Ходіння по вузам. -- С. 15.

33 ЦДАВО України. -- Ф. 166. -- Оп. 9. -- Спр. 324. -- Арк. 14, 24.

34 Рожков А. Ю. В колі однолітків: Життєвий світ молодої людини в радянській Росії 1920-х років: у 2 т. -- Т. 1. -- Краснодар, 2002. -- С. 384.

35 Ласс Д. І. Сучасне студентство. -- М.; Л., 1928. -- С. 100, 107, 112-113, 120-122.

36 Полові взаємини сучасної молоді // Комсомолець України. -- 1929. -- 13 лютого. Підпис: Старий.

37 Ласс Д. І. Сучасне студентство. -- С. 199.

38 ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 1. -- Спр. 397. -- Арк. 39-40.

39 Гнідий Р. Цікавитись лише цім -- яка тяжка хвороба // Студент прикордоння. -- 1929. -- Ч. 6. -- 6 червня.

40 За комуністичну чистоту наших лав // Комсомолець України. -- 1929. -- 4 січня.

41 Несподіваний провал // Студент революції. -- 1930. -- № 5. -- С. 46. Підпис: Студент.

42 ЦДАГО України. -- Ф. 7. -- Оп. 1. -- Спр. 371. -- Арк. 8; Несподіваний провал // Студент революції. -- 1930. -- № 5. -- С. 46.

43 Набожний О. Студентів у комуни! // Студент революції. -- 1929. -- № 5-6. -- С. 47.

44 Полові взаємини сучасної молоді // Комсомолець України. -- 1929. -- 13 лютого.

45 Ласс Д. І. Сучасне студентство. -- С. 207.

46 Там само. -- С. 198.

47 ГуменнаД. Дар Евдотеї. Іспит пам'яті. -- К., 2004. -- Кн. 1. -- С. 154.

48 Ласс Д. І. Сучасне студентство. -- С. 109.

49 Держархів Харківської області. -- Ф. Р-6452. -- Оп. 6. -- Спр. 583. -- Арк. 169/11.

50 Гельман В. Статеве життя сучасної молоді: Досвід соціально-біологічного дослідження. -- М.; Пг., 1923. -- С. 67.

51 Ласс Д. Сучасне студентство. -- С. 98.

52 Гуревич З. А., Ґроссер Ф. В. Проблеми статевого життя. -- X., 1930. -- С. 237.

53 Голод С. І. Що було вадами, стало звичаями. Лекції з соціології сексуальності. -- М., 2005. -- С. 33.

54 Гуревич З. Шлюбне життя студентства // Студент революції. -- 1927. -- № 2-3. -- С. 54.

55 Гуревич З. А. Статеві життя студентства // Студент революції. -- 1927. -- №1. -- С. 39.

56 Рожков А. Ю. В колі однолітків. Життєвий світ молодої людини в радянській Росії 1920-х років. -- Краснодар, 2002. -- С. 389.

57 Ласс Д. Сучасне студентство. -- С. 209.

58 Орлов І. Б. Радянська повсякденність. Історичний і соціологічний аспекти становлення. -- М., 2010. -- С. 149.

59 Ласс Д. І. Сучасне студентство. -- С. 145.

60 ЦДАВО України. -- Ф. 166. -- Оп. 7. -- Спр. 962. -- Арк. 28.

61 БПС -- Будинок пролетарських студентів.

62 ЦДАВО України. -- Ф. 166. -- Оп. 7. -- Спр. 962. -- Арк. 9.

63 Там само.

64 Рябченко О. Л. Студенти радянської України 1920-1930-х років: практики повсякденності та конфлікти ідентифікації. -- Х., 2012. -- С. 356.

65 Трушнович А. Р. Спогади корниловца (1914-1934). -- М.; Франкфурт, 2004 / http://www.dk1868.ru/history/zap_korn3.htm.///590

66 Кобилецький Ю. Даль махне крилом. -- К., 1985. -- С. 139-140.

67 Цит. За: Гуревич З. Шлюбне життя студентства // Студент революції. -- 1927. -- № 2-3. -- С. 56-57.

68 Хвильовий М. Вальшнепи // Хвильовий М. Я (Романтика). -- К., 2008. -- С. 305.

69 Гіппіус З. Щоденники. -- М., 1999. -- Т. 2. -- С. 236.

70 Квірінг Е. І. Дружини і побут // Комуніст. -- 1923. -- 17 липня.

71 Квірінг Е. І. Кулак і черевик // Комуніст. -- 1923. -- 2 серпня.

72 Москвін М. Ходіння по вузам. Спогади комсомольця. -- Paris, 1933. -- С. 11.

73 Циркулярний лист № 162 від 30.09.1922 р. Всім губпрофобрам, інститутах і технікумах // Бюлетень Укрглавпрофобра. -- Х., 1922. -- № 7-9 (17-19). -- С. 72.

74 ЦДАВО України. -- Ф. 166. -- Оп. 9. -- Спр. 54. -- Арк. 29.

75 Там само. -- Оп. 8. -- Спр. 58. -- Арк. 102.

76 Там само. -- Арк. 103.

77 Там само. -- Арк. 27.

78 Там само. -- Арк. 102.

79 Гуревич З. Шлюбне життя студентства // Студент революції. -- 1927. -- № 2-3. -- С. 57.

80 Звичайна історія // Комсомолець України. -- 1929. -- 12 лютого.

81 Там само.

82 Копиленко О. Визволення // Копиленко О. Буйний хміль. -- К., 1990. -- С. 23.

83 Держархів Харківської області. -- Ф. Р-5645. -- Оп. 3. -- Спр. 1. -- Арк. 137.

84 Там само. -- Арк. 27.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті, виділіть слово та натисніть Shift + Enter
 
Предмети
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, хімія, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страхове дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Етика і естетика
Інше